日々の小さな行動に宿る力

好奇心と新しいことへの情熱

セルヒー・フェデューシンは28歳で、毎年多くの観光客を魅了する海辺のリゾート都市オデーサで生まれました。彼は母子家庭で育ち、母親を支えながら自分のお金を稼ぐために中学生の頃から働き始めました。セルヒーは、「14歳からアルバイトをしない夏は一度もなかった」と振り返ります。

彼が主に行っていた仕事は、ウェイターやビーチでの作業でした。ビーチでは、観光客が快適に過ごせるようにデッキチェアやパラソルを準備する仕事をしていました。観光シーズンが終わると、修理工場で働き、四輪バギーやスクーターの修理を手伝いました。当初、必要な技術がなかった彼は、単に職人の補助をしていましたが、時間とともに必要なスキルを身につけました。最終的には、職場で修理作業をこなすだけでなく、友人たちの依頼を受けて機械を修理することでさらに経験を積むようになりました。

セルヒーは、こうして得た収入を日常的な支出だけでなく、自身の学費にも充てていました。ウクライナでは、中学校を卒業すると、高校に進学するか、専門学校に入るかを選ぶことができます。15歳の時、セルヒーは専門学校への進学を選びました。オデーサが海洋都市であることから、彼は船舶機関士になることを目指し、オレクシー・ソリャニク記念オデーサ海洋漁業専門学校に入学しました。

しかし、後に彼はこの選択を後悔することになります。それは、3年生の時、6カ月間の最初の航海実習に参加した時のことでした。

「その頃には、船員としてのキャリアがどのように進むのかを大まかに理解していました。専門学校を卒業した後、さらに大学に進学する必要があり、その学費を稼ぐために最低でも5年間は船で働く必要がありました。私の周りには船員が多く、彼らの経験談を聞くうちに、この道を進めば次の10年間の未来が完全に見えてしまうことに気づきました。毎年6カ月から9カ月を海上で過ごし、船上での生活は毎日が単調で、昨日と何も変わらない日々が続くと感じたのです」。

初めての航海から戻ったセルヒーは、別のキャリアの可能性を探すことにしました。彼は、仕事とは単に収入を得る手段ではなく、人生で役立つスキルを身につける場でもあると考えています。ウクライナでは、多くの人が「男性は小さな修理や機械の修理を自分でするべきだ」という考えを持っています。そのため、セルヒーはウクライナでは一般的に女性が行わないとされる仕事を選びました。電気技師、配管工、建設業などです。

新たな生活と職業の追求

2020年、セルヒーはオデーサに夏休みで訪れていた女性と出会いました。彼女は後に彼の妻となる人物であり、セルヒーは彼女と共に生活するためにキーウへの移住を決意しました。新天地で彼が最初に始めたのはウェイターの仕事でした。しかし、仕事後の自由な時間が多く、さらに新しい街で友人も少なかった彼は、その空いた時間を新しいスキルの習得に充てることにしました。そこで彼が選んだのはウェブ開発、特にフロントエンド分野の学習でした。

彼らには、このような緊急事態に備えた貯金がありませんでした。さらに、セルヒーが担当していたウェブサイトの制作プロジェクトも、発注者から「今日で終了する」と告げられました。その時、セルヒーは難しい選択を迫られました。お金を借りてウクライナに戻り、戦争に参加するのか、それとも家族を養うためにできるだけ早く仕事を見つけるのか、という選択です。なぜなら、この状況に直面していたのはセルヒー夫妻だけでなく、セルヒーの母親と妹も支援を必要としていたからです。

「妻の大学時代の友人が、私たちの保証人になると言ってくれて、日本に来ることを提案してくれました。私たちはちょうどタイにいたので地理的にも近かったのです。日本について知っていることといえば、寿司やロボット、忍者ぐらいのものでしたが、働く意欲があれば、仕事が見つからないことはないと聞いていました」とセルヒーは語ります。

セルヒー夫妻が日本行きを決断した時点では、ウクライナ人への支援プログラムはまだ始まっていませんでした。それでも、「二人で働けばなんとかなるだろう」と考えて決断しました。

日本での仕事探しと新生活の始まり

温かく迎えられたとはいえ、困難がなかったわけではありません。最も大きな課題は言葉の壁でした。例えば、日常的な買い物さえも苦労することがありました。砂糖を買おうとして塩を間違えて購入してしまう、といった失敗が何度もありました。

そこでセルヒー夫妻は、ウクライナ人のコミュニティを探し始め、さまざまなイベントに参加してアドバイスを得たり経験を共有したりするようになりました。そうした中で、ウクライナ人への支援プログラムが始まっており、住宅を提供してもらえる可能性があることを知りました。また、Facebookを通じて、初めての日本語の先生となるヴィターリイさんと出会いました。

ヴィターリイさんは、学生の入学試験準備を支援する法律学校で働いており、その学校もまた、ウクライナ人を支援するために立ち上がったものでした。同校はウクライナ人向けの日本語コースを開講し、ヴィターリイさんとカワサキさんという先生が週に数回授業を担当していました。ある日、その学校に近くのレストランのマネージャーのイナバさんが訪れ、同校に通っているウクライナ避難民に仕事を紹介する話を持ちかけてきました。

「日本に来てまだ2週間くらいだったと思います。その時はまだ全く日本語が話せませんでしたが、ヴィターリイさんが通訳として助けてくれて、私の職歴について説明してくれました。そのおかげで、イナバさんは私にチャンスを与えてくれたんです。この二人には本当に感謝しています」。

こうして、来日から1カ月も経たないうちにセルヒーは働き始めました。仕事でのやりとりは全て日本語でしたが、彼はレストランでの勤務経験があったため、自分に求められていることを理解することができました。最初は皿洗いから始まりましたが、徐々にお客さんから注文を受けたり、簡単なドリンクを作ったりするようになりました。

新たな学びへの挑戦

学校生活と新しいキャリアへの挑戦

セルヒーは語学学校での学びとアルバイトを両立していました。朝は学校で学び、その後仕事をし、帰宅後には約2時間かけて宿題をこなすという毎日を送っていました。しかし、彼は自身の学習効率が注意力の不足によって大きく損なわれていることに気づき、アルバイトを辞めて日本語学習に専念する道を選びました。

語学学校で、彼は合計1年3カ月学びましたが、次第に学習の効率が落ちていることを実感しました。日常生活で日本人と接する機会がなく、授業で学んだ内容を実際に使うことがほとんどない状況に不満を抱くようになったのです。そして最終的に、学習を終了する決断をしました。

「もし働き始めれば、日常的に日本語を使う機会が増えるし、上達も早くなると考えました。学校のおかげで日本語学習の方法論は理解できたので、これからはアルバイトではなく、正社員として働ける仕事を探して、自分で勉強を続けることにしました」。

仕事探しと自分の強みを生かす戦略

セルヒーは最初、ウェブサイト開発の仕事を続け、オフィスで働くことを検討しました。こうした職業は社会的により高い評価を得られる傾向があるからです。しかし、自身の強みと弱みを分析した結果、同じ職場で日本人と競争するのは難しいと判断しました。

「仕事を探すにあたって、自分のこれまでの経験と強みを軸とすることにしました。日本の基準でいうと私は背がかなり高い（192センチメートル）ので、体力が求められる仕事では多少有利になると考えました」。

セルヒーは、自身の持つ「オデーサ流の方法」を活用して仕事を見つけました。それは、自分の計画を友人や知人に積極的に話していくというやり方です。オデーサは港町であり、多様な文化が交わる町として知られています。港町らしく、市民は観光客や船員たちと接し、物語や新しい商品を共有する機会に恵まれています。そのため、オデーサの人々は他者に対して非常にオープンで、同時に少し率直すぎるところもあると評価されることがあります。また、この街はウクライナの五大都市の一つであり、住民はさまざまな収入源を探し、互いに助け合うことに長けています。セルヒーは、「オデーサでは仕事探しに1日以上かかったことがない」と笑いながら話します。ウクライナ人の間では、オデーサの雰囲気は日本の大阪と似ていると言われることがよくあります。

セルヒーはボクシングの練習中に、スパーリングの相手に建設業界の仕事を探していることを伝えました。この方法が功を奏し、すぐに必要な連絡先を得ることができました。

「面接は2回だけでしたが、2回目の面接で仕事を得ることができました。ウクライナ人の知り合いの旦那さんが建設業界で長く働いており、ちょうど従業員を探していたんです。その方は書類の準備や仕事で必要な道具の手配など、さまざまな面で助けてくれました。この支援には本当に感謝していますし、深い敬意を抱いています。語学学校を卒業してから仕事を始めるまでの期間は、わずか2〜3週間ほどでした」。

また、日本では労働時間が比較的短く、休憩が設けられていることも大きな違いです。一方、ウクライナでは建設チームが1日12〜14時間働くことが一般的で、休憩を取ることはほとんどありません。その理由は、作業量に応じて収入が増える成果主義の文化があるからです。例えば、住宅の電気配線工事の場合、報酬は作業時間に関係なく固定されているため、1週間かけて作業を行うことも、1日で終わらせて次のプロジェクトに取り掛かることも可能です。ウクライナでは手作業の賃金が日本ほど高くないため、作業員はできるだけ多くの仕事を迅速にこなそうとします。

「私の速く働く習慣はここで役立っています。私は常に結果を出すことに集中しており、それ以外のやり方は知らないんです」とセルヒーは語ります。彼の日本の同僚たちもその努力を評価しており、しばしば褒めてくれるといいます。

一方で、セルヒーは日本の職場文化における習慣や暗黙のルールに慣れるのが難しいと感じることがあるとも話しています。しかし、誰かが具体的な状況での振る舞いを説明してくれると、彼はすぐに理解しようとし、学ぶ努力を続けています。また、職場での文化や慣習をより深く理解するため、職場の先輩たちに多く質問することを心がけています。

彼は、アルバイトをしていた時期から、日本では職場の人間関係が長期的に築かれることに気づいていました。まるで全員が少なくとも10年以上一緒に働き続けることを前提としているかのようです。一方、ウクライナではこうした関係性はあまり一般的ではありません。セルヒーは日本のこの考え方をとても気に入っており、従業員同士が互いに大きな信頼を寄せ、親切に接する姿勢に感銘を受けています。

時間が経つにつれて、職場での関係は仕事の枠を超えてより友好的なものへと発展しました。同僚たちは休日を一緒に過ごしたり、祝日を祝い合ったりしており、セルヒーはそうした機会を通じて日本の職場特有の温かさを感じています。

日本で働いた経験は、セルヒーの日本語スキル向上にも貢献しました。ただし、これは自然に身についたわけではありません。彼は自ら専門用語を学び、仕事のプロセスやタスクをより深く理解できるように努めました。彼は、「私の日本語はあまり上手ではなく、必要な敬語も全て使いこなせていないかもしれませんが、同僚の言葉遣いを観察しながら少しずつ改善しようとしています」と述べています。

また、「N2レベルを取得したいと思っています。自由時間は寝る前の2時間ほどしかありませんが、毎日少しでも日本語の勉強を続けるようにしています。実はゲームが大好きですが、遊べるのは週末だけです」とも彼は話します。

日本が与える変化

また、日本の安全な環境は彼の日常生活にも影響を与えました。「オデーサでは財布をズボンの後ろのポケットに入れるなんて絶対にできません。でも日本ではその習慣が身についてしまい、自分でも驚いています」と彼は笑います。

近い将来、セルヒーは会社が実施する専門試験に挑戦し、独立した専門家としての資格を取得する計画を立てています。そのためには、日本語と専門技術の両方のスキルを向上させる必要があります。

「私は期待に応えるだけでなく、それ以上を達成する必要があります。私は外国人であり、それ以外に選択肢はありません」とセルヒーは語ります。

まもなく、ウクライナ人への支援を提供している日本財団の支援が終了します。そのため、まだ日本で働き始めていない人は急ぐべきだと彼は考えています。セルヒーは、まず自分の専門的なスキルを冷静に評価し、自分が競争力を発揮できる職場を見つけることが重要だとアドバイスします。また、最初は最低賃金からスタートすることを恐れないよう呼びかけています。「時には、アルバイトの方が長時間働くことで多く稼げるように見えるかもしれません。しかし、正社員の仕事が見つかった場合は、それを選ぶ方が良いです。日本ではやる気のある熟練者が評価され、時間が経てばその努力が給料にも反映されます。大切なのは、自分をしっかりとアピールすることです」と彼は言います。

「日本で安全に暮らし、働く機会をいただいていることに、そして日本の皆さんに心から感謝したいです。そして、外国人がしばしば日本の日常生活や文化的な境界を超えてしまうことがある中で、寛容に接していただけることにも感謝しています」。

セルヒーの例は、日本での就職が私たちウクライナ人が思っているよりも簡単であることを示しています。重要なのは、適切なコミュニケーション、自分の能力を正しく評価すること、そして常に自己改善を目指す姿勢です。

---

著者 – アリーナ・シェリャキナ

本プロジェクトへの思いについて

このプロジェクトは、ウクライナ人がより勇気を持ち、自分たちの優れた能力をプロフェッショナルな分野で発揮し、日本社会に調和して溶け込むことを目指しています。また、日本人に対して、ウクライナ人がその支援に感謝し、オープンで友好的かつ役立つ存在であろうと努力していることを伝えることも、このプロジェクトの目的です。

---

Сила в простих повсякденних діях

Допитливість і жага до нового

Сергій Федюшин, 28 років, народився в Одесі — приморському курортному місті, яке щороку приваблює безліч туристів. Він зростав у неповній сім’ї, тож, щоб допомагати матері та задовольняти власні потреби, почав працювати з середньої школи. Сергій згадує, що з 14 років не було жодного літа, коли б він не мав підробітку.

Зазвичай це була робота офіціантом або на пляжі, де він приносив гостям лежаки та парасольки для комфортного відпочинку. Після завершення туристичного сезону хлопець йшов працювати в майстерню, де ремонтували квадроцикли та скутери. Спочатку він не мав потрібних навичок і лише допомагав майстру, але з часом опанував необхідні вміння. Зрештою, він не тільки виконував ремонт на роботі, а й допомагав друзям лагодити їхню техніку, щоб здобути більше досвіду.

Крім грошей на власні витрати, впродовж літа Сергій заробляв на оплату навчання в коледжі. В Україні після закінчення середньої школи кожен може обрати: продовжувати навчання у старшій школі або вступити до професійного коледжу. Тож у 15 років Сергій розпочав професійне навчання. Оскільки Одеса — місто моряків, він вирішив стати судномеханіком та вступив до Одеського морехідного фахового коледжу морського та рибопромислового флоту імені Олексія Соляника. Однак згодом хлопець пожалкував про свій вибір. Це сталося на третьому курсі, коли група вирушила на практику в перший шестимісячний рейс.

– На той час я вже більш-менш розумів, як будується кар’єра моряка. Після коледжу мені потрібно було вступати до університету, а його оплату довелося б відпрацьовувати протягом п’яти років. У моєму оточенні було багато моряків, які ділилися досвідом. Враховуючи це, я усвідомив: якщо продовжу цю кар’єру, то на наступні 10 років моє майбутнє вже зрозуміле. І воно буде дуже одноманітне, де 6-9 місяців щороку проводиш у морі. А кожен день на судні нічим не відрізняється від попереднього.

Повернувшись із першого рейсу, Сергій зосередився на пошуках інших кар’єрних можливостей. Він вважає, що робота — це не лише заробіток, а й опанування навичок, які знадобляться в житті. Серед багатьох українців існує думка, що кожен чоловік має вміти робити дрібний ремонт чи лагодити техніку власноруч. Тому Сергій обирав роботу, якою в Україні зазвичай не займаються жінки: електриком, сантехніком, у будівництві.

У 2020 році він познайомився з майбутньою дружиною, яка приїхала до Одеси на літній відпочинок. Згодом Сергій вирішив переїхати до неї в Київ. Спочатку він працював офіціантом у столиці. Вільного часу після роботи залишалось багато, друзів у новому місті майже не було, тому він вирішив присвятити вільний час опануванню нової професії та почав самостійно вивчати розробку сайтів, зокрема frontend. Поступово стали надходити замовлення, і згодом Сергій повністю перейшов на віддалену роботу в цій сфері.

– Подруга, з якою моя дружина разом навчалася в університеті, запропонувала бути нашим гарантом та приїхати до Японії, оскільки ми були досить близько територіально. Я мало що знав про Японію, крім суші, роботів і нінджя. Але я чув, що люди, які готові працювати, там без роботи не залишаться.

Коли пара прийняла рішення летіти до Японії, програм підтримки ще не було. Проте вони розрахували, що якщо обидва підуть працювати, то впораються.

Пошук роботи в Японії мало відрізняється від її пошуку в Україні

Але, попри теплий прийом, складнощі все ж були. Перш за все, через мовний бар’єр. Навіть похід у магазин часто закінчувався невдачею; наприклад, замість цукру купували сіль, і таке траплялося неодноразово.

– Ми почали шукати спільноти українців, відвідувати заходи, щоб отримати поради та обмінятися досвідом. Там ми дізналися, що з’явилися програми допомоги і можна буде отримати житло. А через Facebook ми познайомилися з Віталієм, який став нашим першим викладачем японської мови.

Віталій працює в юридичній школі, яка допомагає студентам з підготовкою до вступних іспитів. Вони також вирішили не залишатися осторонь і відкрили курси японської мови для українців, де кілька разів на тиждень викладали пан Віталій та Кавасакі-сан. В один з днів на курси завітав менеджер ресторану, що був поблизу школи. Він запропонував роботу для новоприбулих українців.

– Здається, це був мій другий тиждень в Японії. Я ще не міг розмовляти, але Віталій допоміг з перекладом, розповів про мій професійний досвід, а Інаба-сан погодився дати мені шанс. Я дуже вдячний їм обом за це.

Тож менше ніж за місяць з моменту приїзду, Сергій пішов працювати. Вся комунікація була лише японською мовою, але оскільки чоловік мав досвід роботи в ресторанах, він розумів, що саме від нього необхідно. Спочатку Сергій лише мив посуд, але згодом почав приймати замовлення гостей та готувати прості напої.

В січні 2023 року Сергій вступив до мовної школи ISI Language College, оскільки зрозумів, що одних курсів недостатньо, щоб почати вільно спілкуватися. Він розповідає, що спочатку було дуже складно, і здавалося майже неможливим усе запам’ятати. Але поступово прогрес з’явився. Приблизно за пів року, коли почали вивчення програми рівня N3, Сергій зіткнувся з іншою складністю: його знання англійської почало не вистачати, щоб розуміти пояснення японських граматичних конструкцій в підручнику.

– Це був найскладніший період мого навчання. Мені доводилося перекладати не лише японську, але й англійську, щоб розуміти нову граматику. Через дуже високий темп викладання у школі, було дуже легко загубитися. Але, попри труднощі, я відчував, що просувався вперед.

– Якщо я почну працювати, мені швидше знадобиться японська, і я буду використовувати її щоденно, прогрес піде швидше. Методологію вивчення японської завдяки школі я вже зрозумів, тому вирішив шукати вже не підробіток, а повноцінну роботу, а мові навчатись самостійно.

Спочатку Сергій розмірковував над тим, щоб продовжити займатися розробкою сайтів і влаштуватися в офіс, оскільки така робота вважається більш престижною у суспільстві. Проте, проаналізувавши свої переваги та недоліки, він зрозумів, що не зможе конкурувати з японцями на подібних позиціях.

– Готуючись до пошуку роботи, я вирішив зосередитися на наявному досвіді й своїх сильних сторонах. За японськими мірками я досить великий — 192 см. Я знав, що в роботі, де потрібна фізична сила, матиму деяку перевагу.

Сергій швидко знайшов роботу завдяки, як він каже, “одеському методу” — розповідати всім друзям і знайомим про свої плани. Одесити славляться своєю нетиповою поведінкою: як жителі портового міста, вони увібрали в себе багатобарвність різних культур. Моряки завжди привозили найновіші товари та ділилися захопливими історіями. Через велику кількість туристів містяни стали дуже відкритими до інших, хоча дехто може вважати їх трохи прямолінійними. Одеса — одне з п’яти найбільших міст України, і люди тут звикли шукати різні можливості для заробітку, активно допомагаючи один одному. Сергій розповідає, що в Одесі пошук роботи у нього ніколи не займав понад добу. Українці часто порівнюють Одесу з Осака, через схожість атмосфери цих міст.

Під час занять боксом він повідомляв партнерам по спарингу, що шукає роботу в будівництві. Це принесло результати, і незабаром він отримав потрібні контакти.

– У мене було дві співбесіди, і вже на другій я отримав роботу. Чоловік знайомої українки давно в сфері будівництва й шукав працівника. Він дуже допоміг мені з документами, інструментами для роботи та багатьма іншими речами. Це викликало у мене неймовірну повагу та вдячність. Загалом з моменту завершення школи і початку роботи пройшло два чи три тижні.

– Моя звичка працювати швидко мені допомагає. Я завжди мотивований на результат, бо інакше просто не вмію. Мої японські колеги це помічають і часто хвалять.

Щодо труднощів, Сергій зізнається, що йому складно орієнтуватися в японській корпоративній культурі й він не знає всіх правил. Проте коли хтось пояснює, як треба поводитися в певних ситуаціях, він завжди виправляється і намагається вчитися. Чоловік також багато запитує старших колег про особливості трудової культури, щоб краще інтегруватися.

Він зауважує, що ще під час підробітки помітив важливу відмінність: у Японії будують стосунки на роботі на довгі роки, ніби всі працюватимуть разом ще щонайменше десять років. В Україні зазвичай такого нема. Однак йому дуже подобається японський підхід, адже працівникам дають великий кредит довіри та ставляться до них доброзичливо.

З часом Сергій помітив, що стосунки з колегами виходять за рамки професійних і стають більш дружніми. Співробітники часто проводять час разом поза роботою, відзначають свята та відпочивають у компанії один одного.

Робота в японському колективі допомогла Сергію покращити свої навички володіння мовою, але це не відбувалось само собою. Він самостійно вивчав професійні терміни, які допомагають краще розуміти процеси роботи і завдання. Сергій каже, що говорить не дуже красиво і, можливо, не використовуючи всі необхідні слова поваги, як цього очікують від японців, але він намагається слідкувати за мовленням колег і покращувати своє власне.

– Я хочу опанувати рівень N2. У мене небагато особистого часу, близько двох годин перед сном, але я намагаюся приділяти щодня хоча б трохи уваги вивченню японської. Ще я дуже люблю комп’ютерні ігри, але час пограти є хіба що на вихідних.

Як змінює Японія

Японія дуже вплинула на Сергія. Він почав приділяти велику увагу правилам і їх дотриманню, оскільки вважає це важливою складовою соціального життя. Чоловік зазначає, що процес інтеграції йде непогано, але не може назвати себе цілком незалежним, адже в деяких питаннях покладається на компанію, де працює, або на японських друзів. Наприклад, коли мова заходить про податки чи лікарні – ці питання не є для нього повсякденними й зрозумілими, тому викликають труднощі. Проте він дуже радий, що вже може самостійно вирішувати свої справи в банках та міській адміністрації.

– Я відчуваю себе дивовижно, коли вдається впоратися з комунікацією, яка для японців є буденною, а для іноземців – справжній квест. У мене попереду ще багато перешкод і багато чого треба вивчити, але я вважаю, що обрав правильний шлях для вдосконалення.

Сергій також відзначає, як безпека вплинула на його повсякденні звички.

– Ходити з гаманцем в задній кишені в Одесі – це недозволена розкіш. А тут я жахаюсь від того, що в мене з’явилась така звичка.

Зовсім скоро допомога для українців від фонду закінчиться, і тим, хто ще не розпочав працювати в Японії, варто поквапитися. Сергій радить тверезо оцінити свої професійні якості та знайти місце, де ви будете конкурентоспроможні. Також він закликає не боятися починати з мінімальної заробітної плати. Іноді може здаватися, що на підробітках можна заробити більше завдяки великій кількості годин. Однак, якщо пропонують постійну роботу, краще погодитися, адже в Японії цінують мотивованих фахівців, і це з часом позначиться на зарплаті — головне проявити себе.

– Мені дуже хочеться подякувати народу Японії за можливість перебувати тут у безпеці та працювати. А також за терпіння, адже іноземці часто вибиваються із буденного життя Японії, порушуючи встановлені культурні межі.

Приклад Сергія показує, що працевлаштування в Японії може бути легшим, ніж ми уявляємо. Головне — правильна комунікація, твереза оцінка своїх здібностей та постійне прагнення до самовдосконалення.

---

Участь у проекті має на меті надихнути українців бути сміливішими, не боятися проявляти свої найкращі якості в професійній сфері та гармонійно інтегруватися в японське суспільство. Крім того, цей проект покликаний продемонструвати японцям, що українці вдячні за їхню допомогу і прагнуть докладати зусиль, щоб бути відкритими, дружніми та корисними.