心に宿る音楽

この地上世界の現実は複雑で多面的ですし、あらゆる概念や自己表現の在り方にはたくさんのニュアンスがあります。結局は、人が善か悪か、光か闇かを選び、自力で道を切り開いて、この地上での運命にメロディーを描いていくのでしょう。ここでは、かつてプロとして輝かしいキャリアが約束されていた音楽家の物語をお伝えします。2022年2月以降、彼の夢への道はずっと険しくなりました。

夢が砕け散った日

チェロ奏者のグリブ・トルマチョフさんは31歳です。彼はハルキウ市で生まれ育ち、そこで教育を受け、一生を音楽に捧げようと決めました。初めてプロのオーケストラで演奏し始めたのも、地元ハルキウです。コンクールやフェスティバルにも参加し、「オケアン・エリズィ」のような、ウクライナ国内外で広く知られている有名バンドのコンサートツアーに招かれて演奏する機会もありました。そんな彼にとって故郷での生活はとても充実していましたし、すでに家族も持っていました。妻のガリーナさんは医師です。

2022年2月24日は、グリブさんにとってプロとして新しいステージへ踏み出す特別な日になるはずでした。というのも、アメリカの交響楽団と1年間の契約を結んでいて、飛行機のチケットも手元にあったからです。あの日、早朝に始まったばかりの首都ボリスピリ空港で飛行機の出発を待っていたのですが、その幸先のいい物語は無念にもそこで劇的に終わりました。午前4時ごろ、ロシア軍のミサイル攻撃が始まり、ウクライナの領空が閉鎖されたのです。ここからロシアによるウクライナへの全面侵攻が幕を開けました。ロシア側はこれを「特別軍事作戦（SVO）」と呼んでいます。ロシア軍はハルキウ、ヘルソン、チェルニヒウ、スームィ近郊からウクライナ領内へ侵入しました。

キーウ近郊の空港からやっと出ることができるタイミングを待ち、グリブさんはできるだけ早く家族の待つ故郷のハルキウへ戻りました。そこには妻、そして父親・母親・妹がいました。その頃には事態が急速に悪化していて、メディアでは敵の戦車がハルキウの中心部近くまで迫り、ウクライナ軍が市の周辺で迎撃しているという報道が流れていました。

​​「ちょうどその頃、グリブさんはすでに自宅にいました。ハルキウは危機的な状況にあり、戦争が始まった最初の数日から数カ月もの間、ミサイル攻撃はほとんど途切れることがありませんでした。街の人々は、当時のウクライナ全国民と同じように、警戒「砲撃の中で生き延びる」すべを学ばなければならなかったのです。ハルキウが持ちこたえられるかどうかは、ユーザー全体の運命を決めるとまで言われてました。​

戦略的に重要なこの街は、2014年からずっと、最前線に近すぎる位置にあります。というのも、すぐ近くにロシアとの国境があるためです。ウクライナの州都からロシアのベルゴロドまでは約81キロしかなく、乗合バスでおよそ1時間半ほどの距離でした。グリブさんは家族とともに、ほぼ絶え間なく続く激しいミサイル攻撃と爆撃にさらされ続けることになります。敵軍による都市占領の危機は、どんなに心が強い人でも絶望させるには十分なものでした。やがて家族は、お母さまと妹さんを国外へ避難させることを決め、お父さまはハルキウに残ります。そしてグリブさんは奥さまとともにウクライナ西部へ向かいました。

子どもの歌がくれた翼

父は起業家、母は小学校低学年の先生兼保育士、そして息子はチェリスト。グリブ・トルマチョフさんによると、ご両親は特に音楽の道を強く勧めたわけではなかったそうです。では、どうして音楽が彼の人生の中心になったのでしょうか。グリブさんいわく、それはほとんど偶然だったのだとか。見知らぬ女性の姿を借りた運命が、小さな男の子の人生計画に割り込んできたといいます。

「両親がぼくを音楽の道へ導いたのは、通りでぼくが歌っているのをある女性が耳にして、『この子を音楽学校に通わせてみては？』とアドバイスをくれたからなんです。学校に行ったら、最初はピアノにするかバイオリンにするか聞かれました。でも、そこでチェロという見慣れない楽器を見かけて、とても興味が湧いてしまって。だから試しにやってみようと決めたんです。ハルキウの音楽学校を卒業した後地元の音楽短大に進み、その後ハルキウ国立芸術大学も卒業しました」とグリブさんは話します。

大きくて重たいケースを抱えて街を歩く小さな男の子だったグリブさんは、やがてプロの音楽家へと成長しました。チェロのサイズや、「フルートの方が地下鉄に乗る時は楽なんじゃないか」という父親の冗談は、彼をひるませることはなかったのです。子どもの頃、素晴らしい先生に巡り合ったことでレッスンがとても面白くなり、自然と将来は音楽の道へ進もうと決めました。そして何度も音楽コンクールや演奏家のフェスティバルに参加するようになりました。

ところが2022年、ウクライナ国民のすべての平和な予定や思いは戦争で打ち砕かれてしまいます。とはいえ、すでにウクライナ西部へ避難していたグリブさんは、その春にスロボジャンスキー青年アカデミー交響楽団の一員としてヨーロッパを巡るツアーに招かれました。これはウクライナ軍を支援するための資金を集める目的で、ポーランドとウクライナ両国（ウクライナの文化・戦略的コミュニケーション省、ポーランドの文化・国家遺産省）の後援を受けて行われたプロジェクトです。グリブさんはヨーロッパにいながら、ウクライナ人音楽家としてこのオーケストラで演奏していました。最初のうちは運営も順調で、演奏家たちは熱意にあふれ、聴衆もウクライナのオーケストラと演奏者たちを熱く迎えてくれました。ところが後に事務局の運営トラブルが発生し、オーケストラの活動は無期限でストップすることになります。

ちょうどその頃、グリブさんの奥様が実の姉から「日本に来ないか」という誘いを受けました。姉は日本で暮らしていて、さらに医師であるガリーナさんは東京にある私立の医科大学ー東京医科大学から研修に招待されたのです。ウクライナ人医師を対象としたプログラムで、終了後には日本で医師として働くための資格取得が可能になる、ウクライナ人にとっては滅多にないチャンスでした。

「ガリーナはとても希少な機会に恵まれました。最終的にプロとしてのライセンスを得られるかもしれない道ですが、まだまだ長いプロセスです。ぼくは2023年1月末、ドイツから日本に来ました。飛行機はドイツからでしたが、ビザの手続きはポーランドで行いました。妻の姉が保証人にもなってくれたので、家族再会プログラムを使って来日できたんです。そうして、もう2年ほど茨城県に住んでいます。ぼくはずっとThe Nippon Foundation（日本財団）のプログラムで日本語を学んでいるんですよ」とグリブさんは語ります。

人生をもう一度組み立てる

見知らぬ国で今後の生活をどう計画し、さらに仕事を見つけるためにはどうすればいいのでしょうか。グリブさんは音楽家として世界を旅し、その過程でキャリアを築いていきたいと夢見ていました。音楽業界での仕事探しはいつだって難しいものですが、クラシック音楽で使われる専門用語はほとんどイタリア語で書かれているので、音楽家はイタリア語を知っていれば十分と考えられていましたし、国際的な音楽仲間とのやりとりは英語が中心です。グリブさんも、日常会話レベルなら英語が話せます。

それでも日本では、しっかりした日本語力や音楽界のつながり、自分をうまくアピールする力がなければ、成功をつかむのは難しいようです。幸いにもグリブさんには助けてくれる方々がいて、少しずつ前に進んでいるそうです。日本に滞在して2年の間に、彼は小さなプライベートイベントからコンサートまで、さまざまな規模の演奏活動に参加してきました。

交響楽団で働くという彼の夢はまだ実現していませんが、グリブさんは諦めることなく、実現に向けて着実に準備を重ねています。しかし、いろいろなオーケストラの空きポジションに関するオーディション情報を常にチェックしていても、そうした試験は半年に一度や年に一度しか開催されないのだそうです。

「ぼくはどちらかというとクラシック寄りの音楽家ですね。人生の大半を大きめの交響楽団で演奏してきたので、小さなオーケストラでの演奏経験はあまり多くありません。もちろん、どの音楽家もそうですが、ソロやデュオのコンサートにも取り組んできました。ウクライナの現代バンド、例えば「BoomBox（ブームボックス）」や「Tanok na Maidani Kongo（タノーク・ナ・マイダニ・コンゴ）」との共演はとても面白かったです。ウクライナでもっとも有名なバンド「オケアン・エリズィ」と一緒に国内ツアーを回れたのは、最高の経験でした。規模が小さくて親密な会場でも、大きなアリーナでも、演奏している時の感覚はいつも素晴らしくて特別なんですよ。いちばん大切なのは、心や情熱を込めて演奏することですね」とグリブさんは語ります。

「楽器と演奏者とのコンビは、二人で会話をして、その音楽物語を誰かに伝えている感覚に近いんですよ」とグリブさんは言います。彼にとってチェロは、家族の一員のような存在。いくつか持っているチェロにはそれぞれに名前がついていて、日本には「ミラーナ」という大きくて頼れるパートナーを連れてきました。今はこのチェロと一緒に日本のオーケストラのオーディションに臨んでいます。国際的なオーディションの要件は、ほとんどの場合クラシック音楽の演奏で、初見演奏の力（知らない曲を、まるで弾き慣れた曲のように演奏する力）が特に重視されます。グリブさんの演奏技術には日本でも高い評価があるものの、まだクリアできていない大きな課題が一つ残っていました。それは「日常会話レベルの日本語」です。では、なぜオーケストラの音楽家にとって日本語でコミュニケーションが必要なのでしょうか。

「コンサートとコンサートの合間に仲間どうしで交流したり、良好な関係を築いたりするためですね。今はちょくちょく演奏の仕事をしています。例えば、ぼくの住む県のお隣にある栃木県に3回ほど呼ばれて、シンフォニーオーケストラで演奏しました。そこはアマチュアの方が集まるオーケストラですが、ぼくにとってもいい練習になりますし、『自分の居場所』という感じがします。こういう団体はプロの演奏家を呼んで知識や経験を共有することがあるんです。日本のプロのオーケストラも、基本的な仕組みはウクライナとそう変わりません。ただ、日本のオーケストラで印象的なのはその統率が取れた動きです。リハーサル中に誰もスマホを触らないとか、そういうところで互いをリスペクトし合っているのがわかります」とグリブさんは話します。

日本には、音楽を真剣に学んでいる人がたくさんいますが、多くの場合は趣味として取り組んでいるそうです。専門の「音楽学校」という施設は多くなく、音楽系の学部がある大学や専門学校もあるものの、基本的には先生について習ったり独学で楽器を身につけたりするスタイルが一般的です。

「だから、日本には高いレベルで楽器を弾ける人が多いんだと思います。50～60代くらいの方によくお会いしますが、彼らが若い頃には音楽を勉強するブームがあったらしくて。とはいえ、今の若い世代はウクライナと同様、クラシック楽器に興味を持つ人が少ないですね」とグリブさんは説明します。

ただし、日本のアパートなどでは練習やウォームアップは難しいのが実情です。チェロのような楽器は大きな音が出ますし、同じフレーズを何度も繰り返すのを長時間聞かされるのは、普通の生活空間では厳しいからです。アマチュアの人々は、公園や川沿いなどの外で練習していても、あまり驚かれないことが多いといいます。

「ぼくは家の近くにあるコミュニティーセンターの部屋を借りて練習するようにしています。実は、同じ建物にはウクライナからの避難民もたくさん住んでいて、みんなぼくの事情を理解してくれているんです。でもチェロの音は5階くらいまで響いてしまって、『次は違う曲が聴きたいな』なんて言われるので、結局違う場所で弾くことも多いですね」とグリブさんは笑います。

離れていても、心は一緒に

祖国への思いは、人によってさまざまな形で表れます。グリブさんは、ウクライナ軍のための寄付を募るチャリティーコンサートに積極的に参加し、これまでに自分の演奏会だけで約50万円もの支援金を集めました。また在日ウクライナ大使館が後援するイベントでは、他のウクライナ人アーティストと共演し、約15万円を集めたそうです。そのコンサートには900人もの観客が訪れ、いずれの会場でも温かく迎えてもらえたのが、とてもうれしかったといいます。「日本では、ステージに立つ人や芸術を本当に大切にしてくれていて、観客の方々の反応が素晴らしいんです。舞台の外でも、生活は少しずつ進んでいますよ」とグリブさん。

「日本語学校奨学金のプログラムがもうすぐ終わるんです。サポートしてくださった皆さんに感謝しています。日本語は本当に必要で、毎日のように日本の方と何かしらやりとりをしていますから。妻はあと数年は勉強し続ける必要があります。ぼくらは二人ともNippon Foundation（日本財団）の生活費支援を受けていますし、茨城県から住まいのサポートもいただいています。妻は日本語で話しますし、授業もすべて日本語なんですよ。ぼくらは小さな家族ですが、試練を経験するたびに結束が強まっていくと思います。『二人なら冬も温かい』という言葉のように、知らない国での生活でも、支え合いながらやっていけるんです」とグリブさんは話します。

奥さまが学業を続けているあいだ、グリブさんは専門分野の仕事を得るべく努力を続けています。彼は決して希望を失っていません。母と妹はドイツでの生活が合わず、すでに帰国して父と共にハルキウにいますが、故郷の街では毎日危険が続いています。それでも若いふたりを応援してくれていますし、グリブさん夫婦も可能な限り経済的に支援しています。戦争によってグリブさんのご両親の仕事はなくなり、まだ年金を受け取れる年齢でもないため、社会保障や特別な給付も受けられない状態です。

「毎週、両親に少しずつお金を送っています。ガリーナさんの家族もドイツに避難しています。じゃあ、ぼくらはこの先どうするのかって？正直わかりません。2年前は日本に来ることなんて想像もしていなかったので。ただ、ぼくはまだまだ前向きですし、ヨーロッパで培った音楽の知識や経験はここでも評価されるはずです。日本の生活は自然が豊かで交通機関も便利だし、食べ物も最高です。刺身やお寿司、いろんな魚料理を楽しめるのがうれしいですね。ウクライナでも魚が好きでしたから」とグリブさんは笑顔で語ります。

トルマチョフ夫妻がいつまで日本に滞在し、ここで新しい生活を築くのかどうかは、まだはっきり決まっていません。ガリーナさんの大学生活が続く間に、ゆっくり考えをまとめていく予定です。どの道を選んでも、二人がこれから先もますます幸せに暮らせるよう願っています。

著者ータチアナ・グズィクー

来歴

ジャーナリスト、テレビディレクター、テレビ編集者
クリミア半島（クリミア自治共和国）で生まれ育つ。2002年から文化・教養関係の仕事からジャーナリズムに専門を変更。その後独立したウクライナの発展を自分の目で確かめるため、ウクライナの首都キーウ市に移り住み、社会問題を取り扱うテレビ番組や印刷メディアを担当。2014年からは一時的に占領されたクリミア半島（クリミア自治共和国）とドンバス（一時的に占領された地方）から国内避難民を支援する社会プロジェクトで働くことを選択。2016年にテレビ番組制作の仕事を再開し、2022年7月までウクライナ公共放送「ススピーリネ」のプロジェクトに取り組む。

本プロジェクトへの思い

2022年の秋ごろから一時的に東京に住んでいます。ロシアによるウクライナへの軍事侵攻が始まってすぐ日本に避難した娘と小さい孫に会いに来たのです。しかし2023年に娘はウクライナに戻り、兵士になりました。現在は孫の世話をしながら、日本に避難しているウクライナ人への支援経験を積んでいます。ウクライナで起こった事象についてのドキュメンタリーや記事の著者として、ウクライナ人の新しい生活に関するプロジェクトに参加することは名誉であり、ウクライナの国民として義務だと考えています。

Музика в серці

Реальність земного світу складна та багатогранна, має безліч нюансів стосовно будь-якого поняття та способу самовираження. Добро або зло, світло або темряву обирає людина у підсумку, втім самотужки торує власний шлях та творить мелодію земної долі. У цій статті розповідь про музиканта, який мав блискучу перспективу професійного розвитку, та після лютого 2022 року шлях до мрії значно ускладнився.

День, коли розбились мрії

Віолончелісту Глібу Толмачову 31 рік. Він з міста Харкова, де й народився, зростав, здобув освіту та вирішив присвятити своє життя музиці. Працювати у професійному оркестрі теж розпочав саме у рідному Харкові. Музикант брав участь у конкурсах та фестивалях, його запрошували грати у концертних турах культові в Україні гурти, як от «Океан Ельзи», широко відомий в Україні та в світі. В рідному місті в нашого героя життя складалося чудово, вже навіть й власну сім’ю мав. Галина, його дружина, за фахом лікарка.

День 24.02.2022 року для Гліба мав стати початком якісно нової віхи в професійному житті, адже на руках мав підписаний контракт на рік роботи в симфонічному оркестрі в США та квиток на літак. Він знаходився у зоні очікування польоту в столичному аеропорту «Бориспіль» саме цього дня, який тільки розпочинався. Та гарна історія, на жаль, на цьому драматично закінчилась. Близько четвертої години ранку повітряний простір над Україною був закритий через ракетні атаки, які розпочали російські війська. Так почалась повномасштабна війна Росії проти Незалежної України, яку країна-агресор назвала «спеціальною військовою операцією – СВО». Російські війська вдерлися до України саме поблизу Харкова, Херсона, Чернігова й Сум. Дочекавшись, коли можна буде виїхати з київського аеропорту, Гліб якнайшвидше повернувся до рідного міста, де чекає родина: жінка, батько, мати, молодша сестра. Події розвивалися стрімко. ЗМІ повідомляли в ті дні про появу ледь не в центрі Харкова ворожих танків, Збройні сили України прийняли бій на околицях міста.

В цей час Гліб вже був вдома. Харків був у великій небезпеці, ракетні атаки у перші дні та місяці війни майже не вщухали. Містяни, як і всі українці в ті дні, вчились новому способу життя, верніше – виживанню під обстрілами. Від того, чи встоїть Харків, залежала доля усієї країни. Сратегічно важливе місто надто близько розташовано до лінії фронту ще з 2014 року, адже поряд кордон з Росією. Маршрутні таксі відстань у 81 км від українського обласного центру до російського міста Бєлгород долали приблизно за півтори години. Гліб разом з близькими знаходились майже постійно під жорстокими ракетно-бомбовими атаками. Загроза окупації міста ворожими військами доводила до відчаю навіть найвпевненіших у власній стійкості людей. Згодом родина вирішила відправити мати з молодшою сестрою в евакуацію за кордон, батько залишився в Харкові. Гліб з дружиною вирушили до західної України.

Крила дитячої пісні

Батько – підприємець, мати – вчителька молодших класів, вихователька, та син – віолончеліст. До музики, як розповідає Гліб Толмачов, ніхто з батьків його особливо не спонукав. Тоді чому музика стала головною справою його життя? Гліб каже, це сталося майже випадково. Доля в образі незнайомої жінки втрутилась у життєвий план хлопчика

– Батьки привели мене навчатись музиці, тому що якась жіночка на вулиці почула мій спів, і порадила батькам відправити мене в музичну школу. Там, у школі, вже дали обрати, на чому я хотів би грати, фортепіано або скрипку. Але я побачив незнайомий мені інструмент – віолончель. Стало дуже цікаво, тому вирішив спробувати. Закінчив музичну школу в Харкові, потім пішов у наше музичне училище, та після також закінчив Харківську консерваторію, – розповідає музикант.

З маленького хлопчика, який йде з великим важким кофром вулицею, Гліб виріс до професійного музиканта. Його не лякав розмір інструмента та жарти батька про те, що з флейтою було б зручніше заходити до метро. Дитині пощастило з чудовою вчителькою, навчання в якої було дуже цікавим. Саме тому й обрав на майбутнє музичне життя, згодом неодноразово брав участь у конкурсах та фестивалях музичних виконавців. Отже, 2022 року усі мирні плани та наміри українців були перекреслені війною. Втім навесні, вже знаходячись на заході України, Гліб отримав запрошення взяти участь у гастролях Європою за кордоном в складі Молодіжного академічного симфонічного оркестру «Слобожанський» для збору коштів для допомоги ЗСУ. Цей проект втілювався під патронатом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Міністерства культури та національної спадщини Польщі. В оркестрі Гліб працював як український музикант, який знаходиться в Європі. Спочатку все було більш-менш злагоджено, музиканти натхненно грали, публіка гаряче приймала український оркестр та виконавців. Пізніше в адміністративній ланці проекту відбувся збій, діяльність оркестру зупинилась на невизначений час.

Саме тоді дружина Гліба отримала від рідної сестри запрошення приїхати до Японії, де вона мешкає. Як лікар за фахом, Галина отримала також запрошення на навчання до Токійського медичного університету, приватного учбового закладу, що запросив групу українських лікарів на програму навчання до Японії. В подальшому це надає право отримувати сертифікат на роботу лікарем, що для українців майже неможливо.

– Галині пощастило отримати рідкісний шанс з перспективою отримання професійної ліцензії, але то довгий шлях. Наприкінці січня 2023 року, я приїхав до Японії з Німеччини. Саме звідти був літак, але отримував візу у Польщі. Це стало можливим завдяки програмі возз’єднання сім’ї, адже гарантом виступила також сестра дружини. Отже, вже 2 роки ми мешкаємо у Префектурі Ібаракі. Я весь час навчаюсь японської мови за програмою Фонду The Nippon Foundation, – розповів Гліб.

Збираючи наново життя

Як планувати подальше життя в невідомій тобі країні, ще й про працевлаштування мріяти? Гліб мріяв мандрувати світом як музикант, розвиваючи у такий спосіб музичну кар’єру. Питання пошуку роботи завжди складне в музичній царині, втім, вважалось, що для музиканта достатньо знати універсальну мову – італійську, якою виписана уся музична класична термінологія. Та й в міжнародній музичній спільноті багато хто спілкується англійською мовою, яка у Гліба на рівні простої розмовної. Втім в Японії без гарної японської, без зв’язків у музичних колах та вміння себе презентувати належним чином, успіху не отримати. На щастя Гліба, помічники знайшлись, допомагають рухатись. За два роки перебування в Японії музикант брав участь у заходах різного масштабу: від невеликих приватних івентів до концертів.

Мрію про роботу в симфонічному оркестрі поки реалізувати не вийшло, але Гліб не втрачає оптимізму і ретельно готується до її втілення. Слідкує за інформацією щодо конкурсних відборів на вільні місця в різні оркестри, але проводять їх раз у півроку або раз на рік.

– Я скоріш класичний музикант, адже найбільше в житті працював у великих симфонічних оркестрах, але саме в невеликих оркестрах якось небагато прийшлося грати. Паралельно, як будь-який музикант, грав концерти соло й дуетом. Сподобалось працювати зі сучасними українськими виконавцями – гуртами «Бумбокс», ТНМК (“Танок на Майдані Конго”). Концертний тур з найвідомішим в Україні гуртом «Океан Ельзи» по нашій країні став цікавим досвідом. Втім незалежно від масштабу, невеликий зал з камерною атмосферою, чи багатолюдна арена, відчуття завжди неймовірні, чудові. Головне грати з душею, драйвом, – ділиться Гліб.

Про тандем музиканта з інструментом Гліб каже, це можна порівняти з відчуттям наче ви розмовляєте вдвох, розповідаєте комусь музичну історію. До віолончелі він відноситься наче до члена сім’ї, з декількох його інструментів кожен має власне ім’я. До Японії музикант привіз велику й надійну музичну партнерку – Мілану. Разом з цією віолончеллю він проходить тепер прослуховування в японські оркестри. Міжнародна вимога до репертуару єдина – класична музика. Дивляться на вміння «грати з аркушу», тобто незнайому п’єсу виконувати наче гарно вивчену. В Японії на виконавську майстерність Гліба Толмачова реагують добре, але поки залишалась непереборна проблема – розмовна японська мова. Отже, навіщо потрібно спілкуватись японською музикантам в оркестрі?

– Щоб комунікувати, спілкуватись поміж концертами між собою, бути у гармонійних відносинах з колегами. Зараз я вже частіше працюю. Наприклад, тричі їздив в префектуру Точігі, сусідню з тою, де я мешкаю. Мене запрошують грати з симфонічним оркестром, але він з музикантів-аматорів. Втім то гарна нагода практикувати, побути в рідній атмосфері. У такі колективи іноді запрошують професійних музикантів для обміну досвідом та знаннями. Відмічу, що загальний механізм роботи в професійних оркестрах не настільки вже відрізняється від українських, проте вражає дисципліна. В Японії під час роботи з диригентом жоден музикант не бере до рук телефона, приміром. Це взаємоповага, – розповідає Гліб Толмачов.

В Японії багато людей серйозно займаються музикою, але як хобі. Просто для себе навчаються грі на якомусь інструменті. Без музичних шкіл, втім існують спеціальні коледжі з музичними факультетами, та люди й самі навчаються, беруть уроки у майстрів.

– Думаю, тому багато хто з японців на високому рівні володіє тим чи іншим інструментом. Часто їм 50-60 років, саме в часи їх молодості якраз спостерігався бум на оволодіння музичними професіями. Та сучасна молодь, як і в Україні, мало цікавиться грою на класичних музичних інструментах – пояснює музикант.

Але проводити репетиції, розминки, музикантам в апартаментах в Японії не можна, й зрозуміло чому. Гучні звуки реальної віолончелі витримати тривалий час складно. Ще й чути численні повторення п’єс – то все для професіоналів. Аматори в Японії йдуть грати на вулиці, набережні тощо, де вони нікого не здивують своїми заняттями.

– Я мушу винаймати собі для репетицій кімнату в ком’юніті-центрі поряд із будинком, де ми мешкаємо. До речі, у нас проживає багато евакуйованих українців, які мене розуміють, втім звук доноситься до 5 поверху. Просять змінити пісню, тому працюю в іншому місці, – ділиться Гліб.

На відстані й разом

Хвилюватись за Батьківщину та сумувати за нею можна по-різному. Гліб встигає брати участь в благодійних концертах, мета яких збір донатів для потреб ЗСУ, українських захисників. Каже, що зібрав своїми концертами майже півмільйона єн. Також виступав разом з іншими українськими виконавцями на заході за підтримки Посольства України в Японії, де було зібрано близько 150 000 єн, концерт відвідало 900 глядачів. Радує музиканта, що усюди дуже гарно приймають, в Японії публіка чудова й вдячна. Тут цінують та шанують творчість та майстрів сцени. Поза сценою життя теж не стоїть на місці.

– Програма навчання японської мови добігає кінця, дякую за підтримку. Це нагальна потреба. Щодня відбувається спілкування з японцями з різних питань. Дружині ще треба декілька років вчитися. Ми обидва отримуємо допомогу за програмами The Nippon Foundation, також маємо підтримку від Префектури Ібаракі – житло. Дружина японською мовою розмовляє, в неї й викладання повністю йде японською. Ми маленька сім’я, життєві іспити роблять нас більш стійкими. Недарма кажуть: разом взимку тепліше. Думаю, саме тому нам простіше опановувати себе у невідомих обставинах, на відміну від самотніх людей, – зізнається Гліб.

Поки в дружини продовжується навчання, Гліб докладає зусиль для отримання роботи за фахом. Він не втрачає оптимізму. Батьки Гліба наразі у Харкові, мати разом з меншою донькою давно повернулись з Німеччини, адже не змогли на чужині жити. Проте, в рідному місті родина під небезпекою щодня. Як би не було вони підтримують молоде подружжя в їх пошуку, а ті підтримують матеріально старших за можливістю. Через війну роботи в батьків Гліба не стало, вони ще не пенсійного віку, тож ані соціальних виплат, ані якихось пільг.

– Щотижня відправляю батькам гроші. Рідні Галини зараз також не вдома – в Німеччині. Де будемо ми? Важко відповісти, адже ще два роки тому я навіть не сподівався приїхати до Японії. Поки оптимізм є, європейська музична освіта тут цінується. Життя в Японії мені подобається: різноманітна природа, зручна транспортна інфраструктура. Звісно, смачна їжа: сашимі, суші різні, риба. Все, що я любив їсти й в Україні, – поділився Гліб Толмачов.

Як довго залишатися у Японії та будувати нове життя, подружжя Толмачових поки остаточно не вирішило. Втім в них є час подумати, поки продовжується навчання Галини в університеті. Сподіваємось, незалежно від рішення, все складатиметься в них якнайкраще.

Автор Тетяна Гузик.

Тетяна Гузик

Журналіст, телережисер, редактор телебачення.

Народилась та жила певний час у Криму. З 2002 року професійна діяльність перетворилася з культурно-освітньої на журналістську. Розвиток Незалежної України хотілось дослідити на власні очі, тому з Криму переїхала у столицю, місто Київ. Працювала на телебаченні та друкованих ЗМІ соціальної спрямованості. Від 2014 року обрала роботу у соціальних проектах на підтримку вимушених переселенців з ТОТ Крим та Донбасу (тимчасово окупованих територій).

У 2016 повернулась до телебачення. До липня 2022 працювала у проектах АТ НТКУ Суспільне мовлення.

3 осені 2022 тимчасово мешкаю у Токіо, Японія. Приїхала до доньки та маленької онуки, евакуйованих на початку повномасштабної війни рф проти України. Донька 2023 року повернулась до України та стала військовою. А поки виховую онуку та вивчаю досвід допомоги евакуйованим українцям в Японії. Як автор документальних фільмів і статей про реальні події в Україні, участь у проекті про нове життя українців вважаю за честь та громадянський обов’язок.