自分探しのわくわくする旅
ウクライナ語訳の記事はこちら / Натисніть тут, щоб прочитати статтю в українському перекладі.ワレリア・リピナさんとカテリナ・マニコフスカさん。お二人にとって人生で初めての、自力での旅は2022年3月、戦争の中で始まりました。たどり着いたのは福岡の大学。誠実な学びと地道な努力、そしてスーパーバイザーである松﨑進一さんの支えを得て、お二人は自分の進むべき道を見つけることができました。
福岡での最初の一歩
私たちが今回お会いしたのは、22歳のワレリア・リピナさんとカテリナ・マニコフスカさん、そして松﨑進一さん。場所は日本経済大学福岡キャンパスのロビーで、ここでお二人は3年間を過ごしてきたそうです。
大規模侵攻が始まった時点で、ワレリアさん（通称レラ）とカテリナさん（通称カティア）は、キーウ国立言語大学の東洋言語文学専攻（専攻言語は日本語）の2年生前期を終えたところでした。そんな中、福岡の大学がキーウ国立言語大学の学生向けに、「日本で学び続けられる支援プログラム」を提案してくれたのです。二人はこのチャンスを逃すまいと決意し、レラさんはご両親をキーウに残し、カティアさんは故郷ブチャからブルガリアへ避難していたご両親を残して、それぞれ長く困難な“夢の国”への旅路に就きました。
「私たちのことを本当に温かく迎えてくれたんです」と、カティアさんは振り返ります。「松﨑先生が、福岡空港に着く私たち一人ひとりを直接出迎えてくださったんですよ。私たちの到着時期はそれぞれバラバラだったのに、先生は何度も空港と大学を往復してくれて。すぐに『何でも先生に頼れるんだ』って安心できました」
寮生活と最初のサポート
現在、二人は大学の寮で暮らしています。通常、学生は寮費を自費で支払うのですが、レラさんとカティアさんはとても優秀な成績を修めているため、住まいに関する奨学金を受けています。The Nippon Foundation（日本財団）からの支援に加えて、大学からもサポートがありました。そして次第に、自分で「バイト（アルバイト）」を探す方法も学んでいったそうです。例えば子どもに英語を教えるなど、学生でもできる仕事を見つけることができたといいます。
「日本は、私が思っていたのとは少し違いました」とレラさんは振り返ります。「最先端技術の国というイメージがあったんですが、それは“機械”の面で特に進んでいる感じです。速い電車や自動で湯を沸かしてくれるお風呂、温かい便座のトイレなんかは『すごいな』と思います。でもIT技術やデジタル化の分野では、私たちウクライナ人の感覚からすると意外にアナログな面が多いんです。私もカティアさんも小さい頃からキャッシュレス決済やネットバンキング、スマホアプリ、それからウクライナの優秀な電子行政システム“ディヤ”を当たり前に使ってきました。だから、日本ではちょっとしたことでも実際に銀行まで行かなくちゃいけないと知って驚きました」
「私は来日する前に、日本についての番組をネットでたくさん見ていました」とカティアさんは続けます。「だから大きなカルチャーショックはなかったんですけど、まず『すごく清潔で快適だな』と感じました。私はブチャという小さな町で育って、首都ほど便利な環境ではなかったので、日本は地方まで生活水準が高かったのが印象的でした。みんなが『みんなの暮らしを良くしよう』と思って努力しているのが伝わってきます。駅や電車のシステムが整っていて、時刻表がはっきりしているのもありがたいですね。
もう一つ驚いたのは、『ここでは自力でなんとかしなきゃ』と覚悟していたのに、いざ来てみたら大学の人も町の人も、“何か困ってない？”“手伝えることある？”って、たくさん声をかけてくれたことです。それは本当に予想外でしたし、ありがたかったです」
ウクライナから来た学生たちにとって、最初の1年は、日本語と日本文化の講義が中心でした。「たぶん、私たちが日本の暮らしに慣れるまで、なるべくスムーズに適応できるようにという配慮だったんだと思います」と、カティアさんは話します。「実際、“カルチャーショック”というテーマだけを扱う専用の授業までありましたよ」
2年目と3年目には、大学の通常プログラムの科目も選択できるようになりましたが、その多くを経済系の科目で固める必要がありました。これは、福岡の大学で必要な専門単位を取得して、現地の卒業資格を得るためです。
「日本の大学とウクライナの大学では、勉強のスタイルがかなり違うんですよ」と、レラさんは語ります。「日本での勉強は、ウクライナに比べるとずっと楽だと感じます。キーウ国立言語大学の1～2年生のころは、本当に課題の量が多くて、自分でどんどん資料を読み込まないといけなくて、泣きそうになるほど大変でした。でもここでは、授業で扱ったことがテスト範囲になっていて、期末試験前には『ここが出るよ』という範囲まで教えてくれるんです。もう“書けば合格”みたいなところがあって（笑）。
ただし、授業中に質問したり、グループワークをしたりといったインタラクティブな学習方法は、ウクライナの大学の方が多かったです。語学を学ぶには、そういうやりとりがあった方がいいので、そこはちょっと物足りないかなと感じる時もありますね」
日本への関心はどこから
大学のある太宰府は、福岡県の県庁所在地から車で30分ほどの小さな町ですが、平安時代（794年～1185年）の学者で“学問の神様”として知られる菅原道真（すがわらのみちざね）を祭る神社「太宰府天満宮（だざいふてんまんぐう）」があります。レラさんとカティアさんはここが大のお気に入りだそうです。
「神道には、自然との精神的なつながりや感情的な空気感がしっかりあるように感じます」と二人は言います。まるで日本の土地が、二人を“自分たちの仲間”として温かく迎えてくれているように思えるのだそうです。そして実際、二人の日本への憧れは子どもの頃から始まっていたのです。
「私は12歳くらいのころから、いろんな言語を学ぶのが好きになりました」と、カティアさんは振り返ります。「フランス語、ドイツ語、英語に加えて、少しだけ中国語や韓国語にも手を出しましたね。13歳くらいの時に日本語を学び始めて、その頃から絵も描き始めました。紙にゲルペンで描くのも、タブレットでデジタルイラストを描くのも好きなんです。最初はアニメを見るところから入ったんですけど、大学に入る頃にはアニメ熱は少し落ち着いて、その代わり日本語への興味が強くなっていった感じですね。日本語の“音の響き”が本当に好きなんです。
実は私の卒業論文でも、日本語の“アクセント”について研究しました。福岡で広く使われる『博多弁』のアクセントを、特殊なプログラムでヘルツ単位の“音の高さ”を計測しながら調べたんです。日本語は、私たちウクライナの言葉みたいに“強勢”でアクセントをつけるんじゃなくて、“トーン”の上下で意味を区別する“ピッチアクセント”だから、まるで歌っているように聞こえることがあるんですよ。しかも福岡（博多）の方は、東京よりずっと平坦で、音の高低差が少ないんです。日本語は地域によってこれがかなり違っていて、本当に面白いんです」
「私はどちらかというと、ビジュアル的な刺激がきっかけで日本語に興味を持ったんです」と、レラさんは語ります。「大好きだった英語の先生が、実は日本語も分かる方で、ある日、“愛（あい）”という漢字を書いてくれたんですよ。その文字の美しさに衝撃を受けて、『これって何て言う文字なんだろう？』と興味を持ちました。そして、14歳の時には『将来は日本語を学べる大学に行こう』と心に決めていたんです。基本的に私もカティアさんと同じで、多言語を学ぶのが好きなんですよね。言語ごとに違う世界観があって、中には他の言語に直接訳せない言葉もあって、それが面白いんです。いろんな言語を学ぶほどに、自分の表現方法が増えていく感じがします。
それから音楽も大好きで、子どもの頃に父がアメリカやイギリスのロックを聴いていたので、英語の発音は自然と音楽経由で覚えました。一緒に歌ったりしているうちに身についたんです。後に日本語の曲も歌うようになったし、漢字への愛も消えませんでしたね」
就職活動について
「私は14歳くらいの頃から、『いつか日本教師になりたい』と思っていました」と、レラさんは語ります。「今回、日本の大学を卒業して、その思いはいっそう強くなりました。3年間をここで過ごして、すっかり根を下ろしたような気がしますし、人生で初めての自立生活をもっと続けたいんです」
「レラさんとは違って、私はもともと日本で働くつもりはありませんでした。ウクライナに戻って日本語を教える学校を開こうと思っていたんです」と、カティアさんは言います。「でも、戦争の影響で帰国が難しくなってしまいましたし、今はせっかくなら日本で働いてみるのもいい機会だと感じています。日本語力をもっと伸ばせますし、新しい専門分野にも挑戦できますから。ただ、教えることへの夢は諦めていません」
こうして、カティアさんとレラさんは日本で就職活動を始めることになりました。ここからは、お二人の経験をもとに、「日本の就職活動が実際にどんな流れなのか、どう進めれば効率的なのか」を一緒に見ていきましょう。
日本の就職活動：どこから始めて、どう動く？
「実際、就活はすごく時間がかかるので、大学生は卒業の1年前くらいから準備を始めるようにアドバイスされるんです。私たちは3年生の頃から動き出しました」と、カティアさんは説明します。「まずは自分がどの業界に興味があるのかをはっきりさせ、自己分析をして、自分の強みや希望を整理します。そこから履歴書を作るんです。日本では、医学や物理学などの特殊な領域でなければ、“学位と仕事内容が直接つながっていなくてもOK”という企業が多いんですよ。会社側が重視するのは人柄やモチベーションで、『入社後に育てる』という考え方が強いんです」
「求人はインターネットで探すのが一般的ですね」と、レラさんが続けます。「私たちが最初に言われたのは、『リクナビ』や『マイナビ』というアプリをダウンロードすることでした。ウクライナ人の中には『ハローワーク』を利用する人も多いみたいですが、日本語がある程度できれば、リクナビやマイナビの方が求人数は多いと思います。求人票に“日本人のみ”と明記されていなければ、基本的にはどんどん応募していいんです。確かに“新卒優先”の傾向はあるんですが、実際には年齢や在学状況にかかわらず、書類が通れば面接に呼ばれる可能性はあります。
そして、気になる求人が見つかったら、次はいよいよ“志望動機書”が大事になるんです」
志望動機書のポイント
カティアさんとレラさんによると、日本の企業向けに書く“志望動機書”（モチベーションレター）は、だいたいA4サイズ1枚ほどの日本語で書き、主に以下のような構成だそうです。
- 冒頭：人生のミッションや仕事を通じて果たしたいこと
例えば「社会に貢献したい」「人々をサポートしたい」など、自分が大切に思っている目標を書く。 - その業界・分野を選んだ理由
できれば実体験やエピソードを交えて書くと説得力が増す。 - なぜその会社なのか・そこでどう貢献できるのか
企業の理念や方針と自分の考えを絡めながら、具体的にどんな役割を果たせるかアピールする。 - まとめとしての意欲と期待
「ぜひ御社に貢献しながら自分も成長したいです」など、熱意をはっきり伝える。
「私は最初、業界の選択に悩みました」とレラさんは話します。「父に『物流業界はどう？』と勧められて興味を持っていたんですが、子どもの頃のエピソードなどが思い当たらなくて。そこで今のウクライナの状況に目を向けてみたら、戦争下での物流がどれほど重要かという記事を見つけたんです。『これがきっかけでした』と書けるのが大きかったですね。
さらに、在学中にブリヂストン（株式会社ブリヂストン）で2週間のインターンシップに参加して、物流の現場を体験したことがありました。それを志望動機に加えれば“興味があるだけではなくて実体験もある”と伝えられますよね」
「それと、“どうしてこの会社を選んだのか”もすごく大事なんです」とレラさんは続けます。「志望動機書を書く前に、企業の公式サイトなどで事業内容や理念をしっかり調べるのがポイントですね。企業の掲げるスローガンやモットーが自分の考え方と重なるなら、そこを推すといいです。私が就職先に決めた企業は『フレンドリーなチームづくり』をすごく大切にしていて、私は子どもの頃に民族舞踊をやっていた経験から『みんなで息を合わせる大事さ』を学んでいたので、そこを絡めて『チームワークの重要性を理解しています』とアピールしました」
「もし企業がウクライナ関連の活動や慈善事業をしているなら、そこを入り口にすると興味を持ってもらいやすいですよね」とカティアさんも言います。「それから、自分がどんな形で会社に貢献できるかを具体的に提案するのも効果的です。例えば私は『外国人向けのYouTubeチャンネルやInstagraの運用を担当して、広告動画に英語の字幕をつけられます』と書いたんです。企業側はそれまで、そういった可能性に気づいていなかったみたいですが、けっこう興味を持ってくれましたよ」
また、二人は書類をブラッシュアップするために、「就活会議」のような就活専門サイトを活用するのもお勧めだと言います。そこには実際に採用された志望動機書の例などが公開されているため、参考にしやすいそうです。
面接のステップ
書類選考で企業が興味を持ってくれたら、次はいよいよ面接です。日本の面接は、だいたい3回ほど段階を踏むのが一般的。1回目は人事部門との面接、2回目は具体的な配属先の担当者と面接、そして最終的には社長や役員と面接することもあります。もちろん各段階で不採用になる可能性もありますが、聞かれる内容は3回とも似ていて、かなりプライベートな部分にまで質問が及ぶこともあるそうです。例えば「自分の強みと弱み」「学生時代に特に力を入れたこと」など。外国人の場合は「なぜ日本に興味を持ったか」「なぜ日本で働きたいのか」を追加で聞かれるケースが多いといいます。
「面接の時、候補者側が企業に質問をするのも大事です。これは企業側から好意的に受け止められるので、あらかじめ聞きたいことを準備しておいた方がいいですね」とカティアさん。「最初の面接はオンラインでも、2回目・3回目は対面で行うところが多いと思います」
レラさんの物語
「私は就職活動を一昨年の秋の終わり頃に始めました」と、レラさんは振り返ります。「3月24日に内定が出たので、プロセス全体は半年もかかっていないんです。日本の就活としてはかなり早い方だと思います」
一部の企業ではインターンシップ制度を設けていて、インターンシップで候補者を試した上で、本採用を判断する場合があります。インターンシップ経験があれば選考の手続きが簡略化されることが多く、最初の面接につながりやすいそうです。だからレラさんも初めからインターンシップ付きの求人を探していました。しかし最初にトライした東京の企業では、「あなたの希望には添えない」と言われ、そもそものインターンシップすら断られてしまったんです。しかも応募者はレラさんただ一人なのに、という状況で……。
「それがすごくショックで、『インターンシップにも受からないなら、日本で仕事を見つけるのは無理かも』と落ち込みました。でも、松﨑先生が粘り強く別の求人を探してくれて、やっと大阪にある藤原運輸株式会（FUJIWARA LOGISTICS）という会社で1日インターンシップを体験するチャンスをもらえたんです。そこは東南アジア方面に荷物を輸送する物流企業で、インターンシップを終えた後面接を受けたら、スムーズに内定まで進みました。
私は就活を始めてからあまり時間が経っていなかったので、他にも応募してみたい企業がいくつかあったんです。でも、面接や職場の雰囲気がすごく良くて、皆さんがとてもオープンで陽気な感じがして。“大阪の人”のイメージなのかもしれませんが、ウクライナ人の私たちと似たテンションで、すごく居心地が良かったんです。インターンシップにかかった交通費も出してくれましたし、今は住まい探しまで手伝ってくれています。日本ではそういうサポートはあまり一般的じゃないと聞いていたので、それも大きかったですね。
それで私は“ここに就職しよう”と心に決めました。早めに就活を終わらせたので少し迷いはありましたが、今のところ後悔はありません」
カティアさんの物語
カティアさんの就職活動は、レラさんよりも長く、険しい道のりでした。2023年の秋の終わりに始まり、2024年の秋の終わりにようやく終わったとのことで、約1年かかったそうです。
「最初はウェブデザイナーの求人を探していました。絵を描くのが好きで、ウクライナでも2カ月くらいオンラインコースで勉強したことがあったので、やれるかもって思ったんです。でもしばらく探してみて、私にはまだポートフォリオの説得力がないし、必要なITスキルも足りないと気づきました。それに、そもそも本当にこれをやりたいのか自信がなくて、『じゃあ私が一番やりたいことは何なんだろう？』と、悩み始めたんです。
結局、海外向けのセールスやマーケティングのポジションにシフトし、それらの応募を繰り返すようになりました。でも、ここでも断られることが多かったです。しかも日本の企業はあまり不採用の理由を教えてくれないので、面接がうまくいったと思っても『残念ながら……』と言われることが多くて。さらに一番つらいのは、結果を待つ期間が長いことですね。1週間から1カ月待つことは当たり前で、その間気持ちが落ち着かないんです。何度か松﨑先生に相談して、『まだ検討してもらえていますか？』と企業に問い合わせてみたりしましたが、やっぱり断られることも多くて。正直、へこんでいました。
でも後半になると慣れてきたというか、週ごとのルーティンとして、求人を探してメールをチェックして、応募書類を送り、面接準備をして、実際に面接に行く……という流れができてきたんです。結果がどうであれ、それを繰り返すうちに『これも日常だ』と思えるようになって、あまり落ち込まなくなりました。だからこそ、初めて内定をもらった時は、本当に驚きましたね。しかも、ほぼ同時期に2社から内定をいただいたんです。『現実が急に変わった』みたいな感覚でした」
「最初にいただいた内定は、名古屋まで自費で対面面接に行った企業からでした。そこまでお金をかけて行ったことが評価されたのかもしれません」とカティアさんは話します。「でも最終的には、もう一つの会社の方に決めました。そちらはインターンシップを通じて会社の雰囲気や中身を直接見られたのが大きかったです。
その会社は大阪にあって、洋服や裁縫道具、それに最近は食品などを海外に輸出しています。小さな会社なので、オフィスの従業員は10人くらいしかいないんですけど、そのうち半分が外国出身の方なんです。台湾やアフリカ出身の方もいて、アメリカ市場向けのビジネスを中心に展開しているため、英語力が重要視されているみたいです。私が入ってみて一番いいなと思ったのは、まるで家族のように温かい雰囲気があるところです。オフィスではみんなが積極的に会話し合って、お互いの考えを理解しようとしているし、新しいアイデアを取り入れようという姿勢も感じられます。
仕事そのものもとても興味深いですよ。いろんな商品の資料を準備して、どうやったらより魅力的に売れるのか、どんなところに注目するとお客さまにメリットを感じてもらえるのかなどを考えるんです。パソコンを使った作業が多いですけど、あまり疲れることもなく、バランスよく働けていると思います。それに上司もいい方で、本当にラッキーだと思っています」
総じて二人は、就職活動を通して得た経験はとても貴重だったと振り返ります。落胆や迷い、喜びや達成感など、まさに感情をジェットコースターのように味わいながらも、最終的には「自分が何をしたいのか、どんな力を持っているのか」を理解する大きなチャンスになったそうです。さらに、「最後まで諦めずに、前向きでいることの大切さ」を実感した、と口をそろえます。
サポートと敬意について
「でも、私たちがここまでやってこられたのは、何よりも松﨑先生の並々ならぬサポートがあったからです」と、二人は強調します。「日本での就職活動がどんな流れで進むのか、初めから丁寧に説明してくれましたし、私たちの“自分探し”にもすごく力を貸してくれました。求人探し、書類の準備と何でも相談に乗ってくれたんです」
実は二人が松﨑先生と“出会った”のは、まだロシアの侵攻が始まる前、二人が大学1年生だった2021年の春のことでした。キーウでオンライン説明会があり、日本経済大学福岡キャンパスとキーウ国立言語大学との学生交流プログラムを紹介していたのが松﨑先生でした。
「その時は『こんな留学プログラムがあるんだ！』と、とても興味を持ちました。でも実際に日本へ行く資金も余裕もなくて……。私は福岡の大学の写真をスマホの待ち受け画面にしてみたりはしたんですけどね」と、カティアさんは笑います。「そして戦争が始まった後、改めて松﨑先生がオンラインで説明してくれて、『日本へ避難したいなら、こういう書類が必要だよ』など具体的なことを丁寧に教えてくれたんです。私たちのことを直接知らないのに、人として『助けよう』という気持ちが伝わってきて、まさに私がイメージしていた”日本人”そのものでした」
飛行機での移動はとても大変で、数日がかりでしたし、新型コロナウイルス感染症対策での書類や行列の問題もあって、到着までには相当な苦労がありました。「やっと福岡空港に着いた時、松﨑先生が『大変だったね、でも元気そうだね』って声をかけてくれたんです。正直ボロボロだったんですけど（笑）、その一言がすごく励みになりました」と、カティアさんは笑顔で振り返ります。
「私たちが日本に来てすぐ、松﨑先生は私たちが受けられるすべての権利やサポートをしっかり確保してくれました。いつでも私たちの味方になってくれたんです。私たちの間では“松﨑先生は寝てないんじゃないか”という冗談があるくらいで、週末でも夜でも連絡すればすぐ返信してくれますから」と、レラさんは続けます。「私たちの結果や成功を自分のことのように喜んでくれる、まさに“日本のお父さん”という感じです」
松﨑進一さんの尽力
実際、松﨑進一さんはウクライナ人学生のために「あらゆること、そして不可能と思われることまで」やってのける人物です。5年ほど前、日本経済大学福岡キャンパスの国際交流部でプロジェクトマネジャーとして採用され、後に講師としても教壇に立つようになりました。それまでは主にビジネス畑で活躍していましたが、大学の先進的な学長から「スラブ諸国の大学との連携を探ってほしい」と任され、まずはウクライナを候補としたそうです。
キーウが“キーウ・ルーシ（キエフ公国）”時代からの歴史的な首都であり、古都・京都とも姉妹都市だという点が大きかったといいます。松﨑先生は「昭和時代の昔ながらの方法」と自ら呼ぶように、ウクライナの大学へ直接電話をかけ、ロシア語の言語学専攻という自身のバックグラウンドも生かして「日本語を教えている学部はありませんか？」と探していったそうです。2022年初頭にキーウ国立言語大学とリヴィウ国立工科大学の2校との協定を結んだものの、新型コロナウイルス感染症で学生交換はかなわず、そのまま戦争が勃発。そこで日本経済大学福岡キャンパスは「希望者は全員受け入れます」とウクライナ側に申し出て、松﨑先生はすぐさま“家族同然”に彼らを世話し始めました。
「いや、別に特別なことをしているつもりはないですよ」と、松﨑先生は照れくさそうに笑います。「若いウクライナの皆さんが自分の道を切り開くのをお手伝いできるのは、私にとっても幸せなことなんです。1月7日は秋学期最後のセミナーで、4年生にとっては大学生活の締めくくりでしたが、この3年間は私の人生の中でも最高に幸せな時間でしたね。戦争が続く厳しい状況でも、彼らはしっかり学びに向き合ってくれて、私も一緒に過ごせる時間に感謝しています。
2022年3月にウクライナの学生を受け入れ始めた当初は、“1年くらい”という想定だったんです。でも、直感的に“こんなに早く戦争は終わらないだろう”と思ったので、長期的なサポートが必要だと感じていました。当時4年生だった学生たちは、自国の大学で卒論を書いたりオンライン試験を受けたりしていて、こんなに長引くとは思っていなかったんです。それで就職活動を考え始めたのが7月末で、もうその時には新卒採用シーズンが終わっていました。私も学生の就職支援は初めてで、やむを得ず“昭和風”に企業へ電話をかけまくったんです。150社くらいかけたと思います。
結果、8月末にブリヂストンで2週間のインターンシップを実施できることになり、9月中旬には、日本を代表するアパレルメーカーや大手商社など、8つの企業や団体を集めてウクライナ人学生向けの企業説明会を開くことができました。その結果、当時4年生で“日本に残りたい”と思った学生たち全員が職を得て、企業も満足していると聞いています。翌年度からはもっと早めに動いたので、ここのところ3年間で29人のウクライナ人学生（“就職希望者は全員”）が仕事を見つけることに成功しています。今年卒業した10人も全員決まりました。その中でもカティアさんとレラさんは自分たちで書類を作って企業を探し、面接を受けて……私はアドバイスしかしていません。それでも正社員として採用されたのは本当にすごいですよね。来年は下級生の13人を就職させる予定です」
ウクライナ人学生の魅力とは
「私が感じるのは、ウクライナ人学生の英語力がすごく高いことですね。例えば今年卒業した10人のうち6人がTOEICで900点以上を取っています。それに、みんな何かしら芸術的な才能を持っていますよ。絵を描く人、ギターを弾く人、歌や踊りが上手な人……。2022年のクリスマスには、太宰府の皆さんへのお礼として大きなチャリティーコンサートを開いてくれました。地方のテレビ局も取材に来るほど完成度が高くて、もうプロ並みでしたよ。しかもその後、ウクライナ料理を振る舞ってくれて。男子学生も含めて、みんなすごく料理がうまいんです」と松﨑先生は目を輝かせます。
「ただ、彼らは何事も（時にちょっと考えすぎるくらい）すごく慎重に検討します。例えば学期ごとの履修科目を決めるのに3時間くらいかかることがあるんです。日本人学生だと1時間もかからない場合が多いんですけどね（笑）。時々私が“そろそろ動き出そうか”と背中を押してあげる必要があるんです。
それに、ウクライナの学生にとって“友情”は、とても深い人間関係を指すみたいですね。私たち日本人の場合、けっこう“ライトな付き合い”を友達と呼ぶことも多いじゃないですか。でもウクライナの学生たちにはそういう距離感があまりなくて、本当に深い仲間がいないと食堂でさえ一緒に座る相手がいない、なんてこともあるんです。そういう子がいたら私はすぐに気づいて“元気？”と声をかけに行きますよ」
松﨑先生のウクライナ語学習への情熱
「学生たちと彼らの母国語で話したいと思ったのが、ウクライナ語を学び始めたきっかけなんです」と松﨑進一さんは説明します。「2年半ほど前にウクライナ語のテキストを買ったのですが、最初は本棚にしまいっぱなしでした。でも1年半ほど前から、Duolingoというアプリでゲーム感覚で勉強してみたら、だんだん面白くなってきまして。それで、久しぶりに教材を引っ張り出してみたら、学生時代に戻ったような気分になりましたね。週に1回は学生に個人レッスンをお願いできないだろうか……と思い付いたんです。今年はレラさんが先生を引き受けてくれています。おかげでだいぶ上達して、今ではゼミの進行をウクライナ語でやってみたりもしているんですよ。もちろん、レラさんに後ろで間違いを全部メモしてもらっていますけどね（笑）。
ウクライナ語は本当に難しいです。特に発音。例えば“イ”の音を表す文字が4種類（і, и, ї, й）もあるんですけど、最初はどれも同じように聞こえてしまって。実際、レラさんが添削してくれた私のディクテーションを見ると、ほとんどが“イ”絡みのミスなんですよ。でも、同時にものすごく柔らかくて“歌っているような”響きがあって、とても美しい言語だなと感じます。『ウクライナ語は“うぐいすの言葉”』って言うそうですが、まさにその通りですね」
松﨑先生は続けて、「ウクライナ人の愛国心にもいつも感心しているんです」と言います。大学のウクライナ人学生たちは、ウクライナを支援するさまざまな活動に積極的に関わってきました。講演やプレゼンテーションを行ったり、インタビューを受けたり、アニメ『ルパン三世 カリオストロの城』をはじめとする番組にウクライナ語の字幕をつけたり。レラさん自身、NHK九州の生放送に出演し、第二次世界大戦の終戦をテーマにした番組で、ウクライナの現状について語ったそうです。さらに最近では、在日ウクライナ大使館の依頼により、広島平和記念資料館（原爆資料館）の音声ガイド解説文をウクライナ語に翻訳するプロジェクトにも参加しています。
「先生たちが、私たちにも“ウクライナに貢献する機会”を用意してくれるのが本当にありがたいです」とレラさんは話します。「広島平和記念資料館の翻訳を終えた後、現地に招待してもらって、自分たちが訳した解説を実際に聞いて回りました」とカティアさんも付け加えます。「展示されている資料を見て、今ウクライナが直面していることと重ね合わせてしまい、涙が出ました。でも同時に、自分たちの翻訳がこうして“実際の場”で使われているんだと感じて、とても感動しました。私たちの仕事が本当に役に立っているんだなって」
もちろん、これから先カティアさんとレラさんは、もっと大きな規模のプロジェクトやアイデア、そして夢の実現を、何度も何度も目にすることでしょう。二人の自立の道は、まだ始まったばかりです。どんな予想外の出来事が待ち受けているか分かりませんが、もうすでに二人は自分自身の運命のハンドルをしっかり握り、前へ進むすべを身につけたのは確かです。
日本での就職活動を通じて、二人は自分をより深く理解し、心を鍛え、自信を育むことができました。もし何かあっても、ここにはいつでも頼れる港があります。そう、松﨑進一さんという存在です。
ガリーナ・シェフツォバ
建築史家、研究者、ジャーナリスト、写真家、アートセラミック作家。
キーウの出身で、ウクライナ国立芸術建築アカデミーを卒業し、博士号と博士後期課程を修了。Burdaグループの情報機関や雑誌『A+C』『ACC』『ランドスケープ＆デザイン』などで活動し、日本の近畿大学・京都大学・東京大学において研修や学術・創作プロジェクトを行う。
これまでに200本以上のパブリシティ・学術論文、約10冊の学術的かつ一般向けのモノグラフやウクライナと日本を紹介する写真ガイドを発表。代表作の一つに『多様な世界 ウクライナ・日本 木造建築』（2006、Гранi-Т出版）。また、文学的な日記『Япония. В краю маяков и храмов』（日本語訳：『日本―灯台と神社の国で』）の著者であり、現代日本詩の翻訳者、書籍イラストレーター、さらに俳句詩人としても活動。2023年には大阪で戦時下俳句集『紅色の陽 キーウ俳句クラブ・ウクライナ戦争中の俳句』（ドニエプル出版）をが刊行。
今年4月、『未来に残したいウクライナの木造教会』（エクスナレッジ出版）を出版。
本プロジェクトに参加する目的は、この素晴らしい国で温かく受け入れて支援して下さっている日本の皆さまへのウクライナ避難民の感謝の気持ちを伝えること、そしてウクライナ人は非常に才能にあふれ、勤勉で興味深い人々であり、日本に貢献できる多くの可能性を持っていると知っていただくことです。また日本にいるウクライナ人の皆さまには、「私たちはこの国を第二の故郷として感じることができる」という思いを届けたいと考えています。
Захопливий шлях у пошуку себе
Перший в житті самостійний вояж українських студенток Валерії і Катерини почався в березні 2022 року за обставин війни, і привів до університету в Фукуока, де завдяки сумлінному навчанню, наполегливій праці та підтримці супервізора, пана Мацудзакі, вони змогли віднайти свій життєвий шлях.
Про перші кроки в Фукуока
Ми зустрічаємося з 22-х річними Валерією Ліпіною і Катериною Маньківською та їх супервізором, паном Шін’ічі Мацудзакі (松崎 進一) у вестибюлі Японського економічного університету в Фукуока, де дівчата провели останні три роки. На момент початку повномасштабного вторгнення однокурсниці Лера і Катя встигли відучитися перший семестр 2 курсу зі спеціальності Східні мови та літератури (основна мова – японська) у Київському національному лінгвістичному університеті. Університет Фукуока запропонував програму підтримки, що дозволяла всім бажаючим студентам Київського лінгвістичного продовжити навчання в Японії. Тож дівчата вирішили скористатися цим шансом, і, кожна окремо, Лера, лишивши батьків у Києві, а Катя – у Болгарії, куди вони встигли евакуюватися з рідної Бучі, вирушили у довгу і непросту подорож до омріяної країни.
“До нас тут поставилися надзвичайно добре, – охоче згадує Катя, – Мацудзакі-сенсей особисто зустрічав кожного в аеропорту Фукуока, бо ми прибували не одночасно і він постійно їздив в аеропорт. Ми доволі швидко зрозуміли, що можемо повністю розраховувати на його підтримку та допомогу в усьому”.
Живуть дівчата в університетському гуртожитку. Загалом студенти оплачують житло самостійно, але Катя з Лерою дуже добре вчаться і мають стипендію на проживання. Окрім допомоги від Фонду The Nippon Foundation, дівчата мали також і підтримку від університету, згодом навчилися шукати байто – невеликі студентські підробітки, як то наприклад викладання англійської для дітей, тощо.
“Японія виявилася не зовсім такою, як я її собі уявляла, – згадує Лера. – Я знала, що це високотехнологічна країна, але насправді це стосується скоріше механізмів. Машини, станки, швидкісні потяги, ванна, що вміє сама нагріватися, унітаз теж з підігрівом. Це так круто! Але ж у сфері IT-технологій та цифровізації тут картина зовсім інша. Ми з Катею в цьому плані діти технологічного прогресу: безконтактна оплата, інтернет-банкінг, зручні мобільні застосунки, нарешті шикарна українська програма документообігу Дія, були з нами змалечку. Ми не очікували, що тут треба буде кожного разу фізично йти в фізичне відділення банку, щоб вирішити найменше питання”.
“Я до приїзду вже багато знала, дивилась в інтернеті передачі про Японію, – продовжує Катя. – Тому в мене не було надто сильного культурного шоку, але я відразу звернула увагу, що тут дуже чисто і комфортно. Я виросла в Бучі – невеликому містечку, де часом не було доступу до такого рівня життя, як в столиці. А тут рівень життя однаково високий всюду, і в провінції теж. Людям не все одно, вони стараються зробити життя комфортним і безпечним для всіх. Мені дуже подобаються станції, і потяги, і наявність чіткого розкладу транспорту. І другий момент, я була готова до того, що тут мені доведеться самій вибивати шлях, але нам одразу стали допомагати. І університет, і просто люди, дуже багато людей підходили і питали як ми, і чи можна чимось допомогти. Це було дуже неочікувано”.
Перший рік в українських студентів були здебільшого лекції з японської мови та культури. “Вочевидь, це було спеціально зроблено для того, щоб період нашої адаптації був максимально комфортним, – ділиться Катя. – У нас навіть був окремий предмет, присвячений культурному шоку”. На другий-третій роки українські студенти вже могли обирати предмети з університетської програми, і більшість з них мала бути з економічних дисциплін, аби набрати необхідну кількість спеціалізованих кредитів і отримати місцевий диплом.
“Способи університетського навчання в Японії і в Україні суттєво відрізняються, – розказує Лера. – В Японії вчитися набагато легше. Згадуючи наші перші роки навчання в КНЛУ, це і сльози, і стрес, і нервові зриви, бо дуже сильне навантаження і багато матеріалів треба було опрацьовувати самостійно. А тут, в Японії, що подано на лекції, то і вивчається, і до прикінцевого тесту тебе підготують, всі питання дадуть, ти тільки напиши, дитинко. Натомість інтерактивні способи навчання, як от запитання під час лекцій, командну роботу, тут менше використовують, ніж у нас. Для вивчення мови це не найкраще”.
Про те, з чого почалася Японія
Дазайфу, містечко неподалік столиці префектури Фукуока, де розташований університет, хоч і невелике, але має знамените святилище синто – Дазайфу Тенмангу (太宰府天満宮), присвячене духу Сугавара Мічідзане (菅原道真) — відомого вченого періоду Хейан (794 – 1185 рр.), він вважається покровителем учнів та студентів. Дівчата дуже люблять відвідувати це святилище. “В синто якось тісніше відчувається емоційна атмосфера та духовний зв’язок з природою”, – кажуть вони. А це означає, що японська земля зустріла дівчат з радістю і приймає за своїх. І недарма. Адже захоплення Японією в обох почалося з дитинства.
“У мене десь з 12 років з’явилося тяжіння до вивчення мов, – згадує Катя. – Я бралася за французьку, за німецьку, англійську, трохи пробувала китайську та корейську. Десь в 13 років стала вивчати японську і приблизно тоді ж почала малювати. Я малюю і зараз, і на папері, гелевими ручками, і диджитал-малюнки на планшеті. Тож спочатку я стала дивитися аніме, а потім захотіла вивчати мову. До того часу, як я вступила в університет, у мене вже трохи відійшов інтерес до аніме, але до мови лише зміцнився. Мені подобалось дуже звучання японської.
Власне, моя дипломна робота також пов’язана саме з цим: я вивчала специфіку наголосу поширеного в Фукуока діалекту Хаката. Річ у тому, що наголос в японській мові – іншого типу. У нас він динамічний, тобто частина слова акцентується за рахунок підвищення сили голосу, а в Японії він тоновий, тобто відбувається за рахунок підвищення тону. Саме тому можна помітити, що японці ніби співають слова. Діалект Хаката я досліджувала за допомогою спеціальної програми, яка вираховує тонограми у герцах. І виявилося, що мовлення людей в Фукуока дуже відрізняється, воно плоскіше, тобто тут набагато менше змінюють тональність, ніж, скажімо, в Токіо. Взагалі, залежно від регіону тонова вимова в Японії зовсім різна, це надзвичайно цікаво”.
“А я прийшла до японської мови скоріше через візуальні враження, – розповідає Лера. – Моя улюблена шкільна вчителька англійської мови знала також і японську. Одного разу вона написала нам на дошці ієрогліф «ай» (愛) – кохання. Я була настільки захоплена його красою, просто з першого погляду закохалася в це «кохання», і тому зацікавилася японською мовою. Тобто, вже з 14 років знала, куди буду вступати. Загалом, так як і Катя, я дуже люблю іноземні мови. Тому що всі мови мають різні концептуальні світи. В кожній є слова, які не можна перекласти напряму. Тому вивчаючи різні мови, я бачила багато шляхів виразити себе.
Окрім мов, я ще дуже люблю музику. Це у мене теж з дитинства, завдяки батьку, який слухав класичний американський і британський рок. Я йому надзвичайно вдячна, бо навчилася англійської вимови саме через ці пісні, адже багато чула їх і співала. Згодом я почала співати також японською. І любов до ієрогліфів також лишилася”.
Про пошуки роботи
“Вже років з 14 я мріяла, що з часом я знайду викладацьку роботу в Японії, – розповідає Лера. – Зараз, після отримання диплому, це бажання ще більше зміцнилося, адже ми тут за 3 роки навчання вже вкоренилися. Це наш перший досвід самостійного життя і хочеться його далі продовжувати”.
“На відміну від Лери, я не хотіла працювати в Японії, а думала повернутися в Україну і викладати, з часом відкрити школу японської мови, – ділиться Катя. – Але зараз, через війну, я не бачу можливості повернутися. До того ж, працевлаштування, це прекрасна можливість вивчити краще японську мову та отримати ще одну спеціальність. Але я не полишаю своєї мрії викладати”.
Отже ми з вами, за допомогою Каті і Лери теж спробуємо подивитися, що собою являє процес пошуку роботи в Японії, та як з цим усім можна найбільш ефективно впоратися.
Пошук роботи в Японії: з чого почати і як діяти
“Насправді пошук роботи зазвичай займає багато часу, – пояснює Катерина, – тож студентам радять починати заздалегідь, десь за рік до випуску. Ми почали на 3 курсі. Перший крок, це визначитися з індустрією, яка тобі цікава, провести певний аналіз своїх можливостей та бажань. Після того треба скласти резюме. В Японії трошки інакший підхід до набору працівників в компанію. Якщо мова не йде про вузько-спеціальні галузі, як ото медицина чи фізика, то чіткої відповідності диплому не потребується. Тобто тут компетенції людини не грають основної ролі, оскільки компанії воліють навчати спеціалістів самостійно, вони відбирають працівників скоріше за особистими якостями, характером та мотивацією”.
“Вакансії зазвичай шукають в інтернеті, – підхоплює Валерія. – Нам одразу сказали завантажити два додатки, де японці шукають роботу це RikuNabi (リクナビ) і MyNabi (マイナビ). Українці дуже часто шукають роботу через HelloWork, але мені здається, якщо ви більш-менш володієте японською мовою, на RikuNabi і MyNabi буде більше шансів, тому що там, як мінімум, більше вакансій. А якщо у вакансії напряму не написано, що ця посада лише для японців, ви в принципі можете подавати документи. В Японії існує думка, що найбільш охоче беруть на роботу тих, хто тільки закінчує ЗВО, і в цьому є доля правди. Але право подаватися має будь-хто і в будь-якому віці, якщо ваші документи влаштують відділ кадрів, вас запросять на співбесіду. Коли ви знайшли вакансію, що вам сподобалася, починається дуже важливий етап написання мотиваційного листа”.
Як докладно пояснюють Лера і Катя, цей лист займає близько сторінки японського тексту і має приблизно таку структуру:
На початку, як правило, вказують головну місію свого життя, це покликання, яке ви би хотіли виконати, працюючи в компанії. Наприклад, це може бути «приносити користь суспільству», «допомагати співпраці людей», і таке інше.
Далі йде абзац про причину, чому ви хочете працювати саме в цій сфері або індустрії, який бажано підкріпити реальними прикладами зі свого життя.
В третьому абзаці треба написати, чому вас привабила саме ця компанія, і яке місце в ній ви для себе бачите, чим можете бути корисним. Це теж треба підкріплювати особистими прикладами.
На завершення підсумовують щось на зразок: «Я буду дуже-дуже задоволена, якщо зможу зробити внесок у вашу компанію, і впевнена, що це стане важливим етапом мого кар’єрного зростання».
“В мене спочатку були складнощі з пунктом вибору сфери діяльності, – ділиться Лера. – Вже давно за порадою батька я думала спробувати себе в логістиці, і мала в мотиваційному листі якось пояснити, чому мене це зацікавило. Особливих випадків з дитинства я не пригадувала, тож вирішила шукати в сьогоденні. І натрапила на статтю про те, як організована логістика під час війни в Україні, і наскільки це зараз важливо. Це був прекрасний аргумент. Додатково зазначила, що під час навчання вже мала досвід двотижневого стажування в цій сфері. Компанія Bridgestone (株式会社ブリヂストン), крупний виробник шин, дала українським студентам можливість подивитися на роботу японської компанії зсередини. Я потрапила в логістичний відділ, і мені дуже сподобалося. Так я дала роботодавцям зрозуміти, що зацікавленість цим напрямком базується не на порожньому місці”.
“Пункт пояснення причини вибору конкретної компанії також надзвичайно важливий, – ділиться далі досвідом Лера. – Перед написанням мотиваційного листа обов’язково треба ознайомитися з тим, чим займається компанія, яка в неї філософія, для цього треба заходити на їх офіційний сайт, де зазвичай навіть корпоративні гасла і слогани вивішують. Якщо ви знайшли, що принципи компанії в чомусь співпадають з вашим баченням, треба акцентувати на цьому увагу. Наприклад, моя компанія дуже зосереджена на створенні дружелюбного командного колективу. А я в дитинстві займалася народними танцями, там теж потрібна згуртованість. Тож на основі цього я пояснила, що розумію важливість командної роботи”.
“Якщо компанія має якісь благодійні проекти, або ж зв’язки з Україною, на це в першу чергу треба звертати увагу, бо це нам, українцям, відгукується і буде простіше сформулювати свою зацікавленість, – підхоплює Катя. – А ще, дуже дієво одразу пропонувати, чим ви би могли займатися в компанії. Я, наприклад, в одному з мотиваційних листів написала, що могла би вести їх ютуб-канал та інстаграм для іноземних клієнтів, робити англійські титри для рекламних роликів. Можливо, вони самі раніше про це не думали, але зацікавилися”.
Для уточнення та покращення своїх документів дівчата також радять використовувати спеціалізовані інтернет-ресурси (https://syukatsu-kaigi.jp), де є приклади реальних мотиваційних листів, що призвели до влаштування працівників у компанію.
Якщо ваші папери зацікавлять компанію, то починається етап співбесід. В Японії це багатоступінчаста процедура, яка складається з трьох етапів. Перша співбесіда проводиться з відділом кадрів, потім додаються представники конкретних відділів, і наостанок може дійти аж до президента компанії. На кожному етапі, звісно, можуть відмовити. Питання на всіх трьох співбесідах зазвичай ті самі, і деякі можуть бути доволі особистого плану. Окрім іншого, кандидата просять розказати про свої слабкі і сильні сторони, розповісти, на чому він зосереджувався під час освіти, і таке інше. Загалом базовий блок питань приблизно однаковий для всіх компаній, хоча деталі можуть вирізнятися. В іноземців, звісно, додатково питають, звідки виник інтерес до Японії, і чому вони хочуть тут жити. Кандидати також можуть задавати зустрічні питання компанії, це сприймається позитивно і збільшує шанси найму. “Такі питання бажано готувати наперед” – підкреслює Катя. Перші співбесіди, здебільшого, проводяться онлайн, але на наступні скоріш за все треба буде їздити очно.
Історія Валерії
“Я почала шукати роботу в кінці осені позаминулого року, – згадує Лера, – а пропозицію отримала 24 березня, тобто весь процес зайняв менше півроку. Це вважається, швидкий результат.
Деякі фірми мають можливість стажування, після цього простіше визначитися, брати людину на роботу, чи ні. Це шанс проявити себе, і так набагато легше, бо розгляд кандидатури стажера проводиться за скороченою процедурою і його одразу направляють на першу співбесіду. Тому я одразу шукала вакансії із стажуванням, але, на жаль, перша спроба була дуже невдалою. Я з’їздила в Токіо, пройшла попередню співбесіду, і мені відмовили у стажуванні, сказали, що їх фірма не може задовольнити мої очікування. І це при тому, що я була єдиним кандидатом. Тому я була дуже знічена і боялася, що взагалі не зможу знайти роботу в Японії, якщо мене навіть на стажування не беруть. Але Мацудзакі-сенсей активно допомагав шукати нові вакансії, і от нарешті мене взяли на одноденне стажування у логістичну компанію Fujiwara Logistics (藤原運輸株式会社) в Осака, яка займається доставкою товарів в регіоні Південно-Східної Азії. Після стажування вони запропонували мені пройти співбесіду. Я погодилася, і невдовзі отримала запрошення на роботу. Я розгубилася, бо шукала роботу порівняно недовго, і мала ще багато планів, куди подати резюме. Але у мене з цією компанією так все гладко проходило, і люди там були дуже приємні. І, не знаю, можливо, це властивість осакців, вони веселі, відкриті, схожі на нас, українців, мені було з ними дуже комфортно. Фірма оплатила мені навіть дорогу на стажування, зараз активно допомагає у пошуку найманого житла, що загалом нетипово. І тому я для себе прийняла executive decision, що на цьому зупинюся. І наразі, не шкодую”.
Історія Катерини
Історія пошуку роботи Каті більш довга і терниста. Процес зайняв цілий рік, від кінця осені 2023 до кінця осені 2024.
“Я починала з пошуку вакансій вебдизайнера, – розповідає Катя. – Я ж малюю, ще в Україні встигла пройти двомісячні онлайн-курси з вебдизайну. Але через певний час зрозуміла, що у мене не вистачає компетенцій у цій галузі: досвід роботи аматорський, портфоліо переконливого нема, нема і IT-навичок, які додатково потребувалися у багатьох випадках. І, в принципі, я зрозуміла, можливо, це не моє. А чого ж тоді я хочу насправді?
Врешті, я стала концентрувати увагу на продажах закордон і подаватися на меркетолога. Але і тут було багато відмов. Дуже демотивує те, що часто відмовляють без пояснення причин. Здається, все на співбесіді пройшло вдало, а в результаті чуєш «ні». Але ще складніше, це, напевно, очікування відповідей, що може займати від тижня до місяця. Декілька разів ми з Мацудзакі-сенсеєм радилися, і я писала компаніям і запитувала, чи вони про мене не забули. Звісно, коли чуєш самі відмови, то почуваєш себе знічено. Вже під кінець я почала навіть звикати до цього. Кожен тиждень були якісь рутинні завдання: шукати вакансії, перевіряти імейли, листуватися з компаніями, подавати документи, далі готуватися і проходити співбесіди. Я ввійшла в цей ритм, і негативний результат вже не так засмучував, це стало частиною мого життя. І тому мені було дуже дивно здобути свою першу пропозицію роботи. Тобто, я отримала практично одночасно дві пропозиції. Це було як раптова зміна реальності.
Першу з пропозицій, на яку врешті не погодилася, я отримала після очної співбесіди в Нагоя, куди їздила за свої кошти. Можливо це певним чином вплинуло на їх рішення, що я була готова без повернення витрат так далеко їхати заради цієї вакансії. А другу пропозицію, на яку врешті погодилася, я знайшла після стажування. Стажування же не тільки роботодавцю допомагає зрозуміти щось про кандидата, але й кандидату дає можливість виявити внутрішній характер компанії і вирішити, хоче він туди, чи ні. Моя компанія теж, як і в Лери, розташовується в Осака і займається продажами закордон різних товарів: одягу, інструментів для шиття, а останнім часом ще і продуктів харчування. Сама компанія невелика, там всього 10 працівників в офісі, і з них приблизно половина іноземців, є люди з Тайваню, з Африки. Наразі це через те, що у іноземців є хороше знання англійської мови і можна працювати на американський ринок. Мені сподобалася внутрішня сімейна атмосфера. Люди в офісі активно спілкуються і стараються краще зрозуміти один одного, готові до сприйняття нових ідей. І робота теж цікава, пов’язана з підготовкою матеріалів по різним продуктам, як їх можна краще продавати, на яких перевагах для покупця акцентувати увагу. Я багато працювала на комп’ютері, сподобалося, що зовсім не втомлювалася, була така збалансована робота. І хороший керівник у нас. Тому, думаю, що мені пощастило”.
Загалом дівчата зауважують, що досвід пошуку роботи був для них дуже корисним. Це ніби калейдоскоп швидкої зміни протилежних емоцій: від розчарування і розгубленості до радощів і тріумфу. І хоча на початку процес видавався дуже нервовим, загалом це була гарна школа самоаналізу, що навчила їх чітко розуміти свої бажання і оцінювати можливості. А також, це була гарна школа, як не здаватися, залишатися оптимістичними, не опускати руки, наполегливо рухатися до своєї мети.
Про підтримку і повагу
Дівчата кажуть, що нічого би їм не вдалося досягти, якби не пан Шін’ічі Мацудзакі, який надзвичайно підтримував їх на кожному етапі. Починаючи від пояснення, як це взагалі працює в Японії, він надзвичайно багато їм допомагав з пошуком себе. І взагалі з пошуком, власне, вакансій, і з документами.
Вперше дівчата побачили пана Мацудзакі в Києві онлайн, ще до початку російського вторгнення, коли були на першому курсі. Навесні 2021 року він презентував програму обміну студентами. Саме тоді Київський Лінгвістичний і Економічний університет в Фукуока уклали договір про співпрацю. “Програма зацікавила, захотілося поїхати за цим обміном, я навіть фото університету в Фукуока собі на заставку телефону поставила, але ресурсів для цього тоді зовсім не було, – згадує Катя. – Вже з початком повномасштабної війни ми знову побачили Мацудзакі-сенсея онлайн, він пояснював, як відбуватиметься процес переїзду бажаючих в Японію, які документи потрібні, і таке інше. Очевидно було, що це дуже добра людина, яка зовсім нас не знає, але просто по-людяному хоче допомогти, це гріло серце і душу. Десь так ми собі і уявляли Японця”.
Переліт був дуже важкий і зайняв декілька діб, адже тоді додатково ще були проблеми з документами і черги через ковідні обмеження. “Коли нарешті Мацудзакі-сенсей зустрів мене в аеропорту, він сказав, що я добре виглядаю. І я це так запам’ятала, бо виглядала я тоді, м’яко кажучи, не дуже, – усміхається Катя. – Але ці його слова дуже мене розрадили і підтримали”.
“Із самого початку нашого перебування в Японії, Мацудзакі-сенсей захищав всі наші права і привілеї, – діліться Лера. – Він завжди і всюди був на нашому боці. Ми тут між собою жартуємо, що Мацудзакі-сенсей ніколи не спить, тому що відповідає одразу, і на вихідні теж. Це людина, напряму зацікавлена в наших результатах і перемозі. Мацудзакі-сенсей для нас – батьківська фігура. Так, японський батько”.
Пан Шін’ічі Мацудзакі і дійсно, робить для українських студентів все можливе і неможливе. Він прийшов працювати в Японський економічний університет в Фукуока близько 5 років тому на пост проєкт-менеджера у відділ міжнародних зв’язків, згодом став і викладати. До того пан Мацудзакі працював здебільшого у бізнесі, тож в Фукуока, за ініціативи прогресивного ректора університету, почав шукати варіанти співпраці з університетами слов’янських країн. Більш за все для цього підходила Україна, адже Київ, столиця Київської Русі, асоціюється в Японії зі своїм містом-побратимом Кіото, давньою столицею країни. Для пошуків, за його власними виразом, пан Мацудзакі використовував «старомодні комунікаційні методи епохи Шьова» (тобто, середини 20 ст.), а саме – телефонував в ті українські університети, де вивчають японську мову (пан Мацудзакі за освітою філолог російської мови) і пропонував налагодити зв’язки. Врешті, на початку 2022 року вдалося підписати два договори. Один з Київським національним лінгвістичним університетом, а другий з Львівською Політехнікою. Але жодного планового обміну студентами так і не відбулося, бо тоді була епідемія ковід. А потім в Україні почалася війна, і університет в Фукуока запропонував українським партнерам прийняти у себе всіх бажаючих студентів, про яких пан Мацудзакі одразу почав піклуватися, як про рідних.
“Насправді, нічого особливого я в цьому не бачу, – пояснює пан Мацудзакі. – Я щасливий, що можу допомогти молодим українцям прокласти свій життєвий шлях. 7 січня відбувся заключний семінар осіннього семестру. Для студентів 4 курсу це взагалі був наш останній семінар. Ці три роки були найщасливішими в моєму житті. Не дивлячись на важкі обставини, українські студенти сумлінно працюють, і я вдячний за час, проведений із ними.
Коли в березні 2022 року ми почали приймати студентів з України, – згадує пан Мацудзакі, – ми думали підтримувати їх протягом одного року. Але я інтуїтивно відчував, що війна так просто не закінчиться. Студенти тодішнього четвертого курсу займалися дипломами та випускними онлайн-іспитами в українських університетах, бо не чекали такої протяжної війни. А коли стало ясно, що треба думати про роботу, був уже кінець липня. В цей час пошуковий сезон в Японії закінчено, всі вакансії закриті. Чесно кажучи, я тоді не мав жодного досвіду працевлаштування студентів. Але я знову ж таки використав свої старомодні методи комунікації – телефонував у компанії і просив їх відкрити вакансії. Був впевнений, якщо ці компанії зустрінуться з українськими студентами, вони згодяться взяти їх на роботу. Я думаю, що протелефонував тоді десь 150 різних компаній. Наприкінці серпня мені вдалося домовитися про двотижневе стажування наших студентів в компанії Bridgestone. А в середині вересня ми влаштували інформаційну зустріч з представниками восьми різних компаній та організацій, серед яких були найбільший в Японії виробник одягу та великі торгові корпорації. Як результат, усіх старшокурсників, що вирішили залишитися в Японії, ми прилаштували, і, наскільки мені відомо, роботодавці ними задоволені.
З наступним курсом ми почали діяти заздалегідь. За ці три роки загалом 29 наших українських студентів, а це 100 відсотків з тих, які шукали роботу, змогли її знайти. Серед них і ті 10, що закінчили університет цього року. Катя з Лерою серед них особливі – вони все робили як японці, самі готували документи, шукали вакансії, ходили на співбесіди. Я допомагав їм лише порадами. І ось вам результат – дівчата отримали запрошення не по контракту, а як постійні працівники фірм (正社員). Наступного року ми плануємо працевлаштувати ще 13 студентів молодшого курсу”.
“Мені дуже імпонують українські студенти, – продовжує пан Мацудзакі. – У них виключно високий рівень англійської. З десяти випускників цього року шестеро набрали на тестуванні TOEIC 900 балів і вище. Всі українські студенти мають якийсь додатковий мистецький хист, хтось малює, хтось грає на гітарі чи співає, хтось танцює. На Різдво 2022 року українські студенти влаштували у нас великий благодійний концерт для мешканців Дазайфу, з вдячності за теплий прийом. Його висвітлювали місцеві телеканали – це був практично професійний концерт, без перебільшення. А після того ще пригощали традиційними українськими стравами. Готувати вони всі теж добре вміють, і не тільки дівчата, але й хлопці.
А ще вони все дуже (аж занадто) ретельно обдумують, для прикладу, вибір предметів на семестр в них займає десь 3 години, а японці на це витрачають не більше години, – сміється пан Мацудзакі, – іноді я відчуваю, що врешті маю їх підштовхнути до дії. Також я помітив, що українськи студенти по-іншому розуміють поняття дружби. Для нас, японців, це більше поверхнева взаємодія. А для українців дружба, це дуже близькі людські відносини. Через це в них існує певний розрив між рівнями просто знайомих, і друзів. Грубо кажучи, якщо в українського студента немає друзів, то йому і в їдальні сісти поряд ні з ким. Я таких студентів одразу помічаю і йду до них трохи поговорити”.
Пан Мацудзакі захопився також і вивченням української мови. “Це тому, що я захотів спілкуватися зі студентами на їх рідній мові, – пояснює він. – Два з половиною роки тому я купив підручник української мови, та й так і поклав у шафу. Але десь роки півтора тому, я почав вивчати українську за допомогою застосунка Duolingo, ніби граючи. Поступово мені ставало все цікавіше, я витяг з шухляди свій підручник, відчуття було таке, ніби я повернувся в студентські роки. Потім я придумав брати раз на тиждень приватні уроки у студентів. Цього року мене навчає Лера. Завдяки їй, мій рівень мови настільки підвищився, що я вже веду семінари українською. А Лера сидить на цих семінарах, і всі мої помилки записує, це дуже допомагає у навчанні. Українська мова дуже непроста, особливо вимова. Ось для прикладу, там є аж 4 типи літер, що передають звук “і” (і, и, ї, й) – для мене всі вони спершу звучали однаково, – пан Мацудзакі показує свій зошит з української мови, де практично всі відмічені Лерою помилки в диктанті утворилися саме через ці “і”. – А ще, українська мова дуже красива, – продовжує він, – надзвичайно м’яка і співоча. Я не втомлююся її слухати, як музику. Українська мова солов’їна, так у вас кажуть, вірно?”
А ще пан Мацудзакі розповідає, що його захоплює патріотизм українців. Студенти активно залучені у заходи підтримки України, проводять лекції та презентації, дають інтерв’ю, робили українські субтитри для аніме «Люпен ІІІ» студії Гіблі, та інших передач. Лера брала участь в прямому ефірі NHK Kyushu. Цей випуск було присвячено кінцю Другої світової війни, і за нагоди вирішили обговорити також українську війну. Один з найбільш знакових проектів, де студенти з Фукуока нещодавно брали участь на прохання Посольства України в Японії, це переклад на українську пояснювальних текстів аудіогіду для музею атомного бомбардування в Хірошіма (Меморіальний музей Миру в Хірошіма 広島平和記念資料館).
“Ми дуже вдячні, що наші викладачі дають нам можливість долучитися і зробити свій внесок в допомогу Україні”, – діліться Лера. “Надзвичайно приємно, що після завершення перекладів для музею в Хірошіма, нас туди запросили подивитися експонати і послухати створені нами тексти, – додає Катя. – Ми плакали, бо враження від музею нашарувалося на власний досвід війни. Але разом з тим, ми були у захваті. Це був перший раз, коли розмістили десь наші переклади, і ми наочно побачили реальне втілення своєї праці”.
Очевидно, що згодом Катя і Лера ще не раз і не два побачать втілення в життя своїх набагато більш масштабних проектів, ідей та прагнень. Адже їх самостійний шлях тільки починається. Хто знає, які на ньому чекають несподівані повороти. Втім, вже зараз нема сумнівів в тому, що дівчата навчилися міцно тримати в руках кермо власної долі та рухатися вперед. Пошуки роботи в Японії багато в чому допомогли їм зрозуміти себе, загартувати характер та виплекати впевненість у власних силах. А на випадок, вони завжди мають тут надійну гавань – пана Шін’ічі Мацудзакі.
Галина Шевцова
Історик архітектури, науковець, журналіст, фотограф, майстер художньої кераміки.
Народилася в Києві. Закінчила Національну академію мистецтва і архітектури, захистила кандидатську і докторську дисертації. Працювала в інформаційних агентствах групи BURDA, журналах A+C, ACC, Ландшафт і дизайн та ін. Стажувалася і здійснювала наукові та творчі проекти в японських університетах Кінкі, Кіото та Токіо.
Є автором більш ніж 200 публіцистичних і наукових статей, близько 10 науково-популярних монографій та фото-путівників по Україні і Японії, зокрема «Грані світу. Україна-Японія: дерев‘яна архітектура» (「多様な世界．ウクライナ・日本：木造建築」). Вона також є автором літературних щоденників «Японія – в краю маяків і храмів», перекладачем сучасних японських поезій, книжковим ілюстратором, поетом хайку: в Осаці у 2023 році вийшла збірка воєнних хайку Малинове сонце (「紅色の太陽、ドニエプル出版」).
В квітні у токійському видавництві X-Knowledge вийшла друком її книга «Українська дерев’яна церква» (「未来に残したいウクライナの木造教会」、X-Knowledge出版、 https://shorturl.at/JjDSr)
Метою участі в проекті є бажання донести до японців відчуття вдячності українських біженців за теплий прийом і допомогу в цій прекрасній країні, а також те, що українці є надзвичайно талановитими, працьовитими і цікавими людьми, які можуть багато зробити для Японії. До українців в Японії є бажання донести думку, що ми можемо відчувати цю країну другою Батьківщиною.
